Мене звати Оксана, мені п’ятдесят років. Працюю вчителем у школі. Моїй донечці Мар’янці двадцять дев’ять, нещодавно вона народила мені неймовірного онука Андрійчика…Вже п’ятнадцять років живу сама — в мене п0мер чоловік. Микола був єдиним коханням всього мого життя, я думала, що більше такого чоловіка не зустріну, проте помилялась…
Олег прийшов працювати в нашу школу вчителем фізичної культури. Йому сорок п’ять. Він має дуже красивий вигляд…Все життя був холостяком, дітей не має. З Олегом я швидко знайшла спільну мову, в нас було багато тем для обговорення. Згодом не помітила, як закохалась…Мені здавалося, що такого почуття ніколи не зможу відчути більше.
Рік ми приховували наші стосунки, хоча колеги вже давно здогадувались, що ми таємно закохані…Ольга Олексіївна, вчителька хімії, навіть говорила зі мною за Олега. Вона казала, що ми дуже підходимо один одному, обоє самотні — доля звела нас…
Якось на нараді Олег привселюдно зізнався мені у свої почуттях і зробив мені пропозицію. Більше не зміг тримати це в собі…Колеги були раді за нас, та я переживала лише за одне — як розповісти про все Мар’янці…
Мої страхи справдились — донька була незадоволена моїм вчинком. Мар’яна кричала на мене, говорила, що я її ганьблю…Що виходити заміж у п’ятдесят це повна маячня. “В такому віці думають про своїх онуків, як дітям допомогти! Що ти собі надумала? А як же батько?” — галасувала Мар’яна в присутності Олега…Мені було соромно за доньку. На мою думку, кожна жінка заслуговує на жіноче щастя!
