Коли була маленька, завжди хотіла не просто вийти заміж, а саме за іноземця, адже любила вивчати інші культури та традиції. Через 15 років така ось маленька дитяча мрія переросла у справжню реальність.
Я зростала у дитячому будинку і все, що маю, результат важкої праці та старання. Навчалася на відмінно, тож скласти вступні екзамени для мене труднощів не було. Так вступила в університет фінансів, після якого влаштувалася в один із місцевих банків. Оскільки я віддавала всю себе, намагалася виконувати поставлені завдання на найвищому рівні, мене швидко замітили та підвищили кар’єрою. Заробітна плата дозволяла безтурботно подорожувати та вже наочно продовжувати вивчати світ. І якось одна поїздка змінила все моє життя. Разом із друзями ми відправилися у Південну Корею, здається, днів на 10, проте в Україну я так і не повернулася.
Прекрасного літнього дня, я сиділа у маленькій кав’ярні та очікувала друзів, які закуплялися у місцевих магазинах. Тоді до мене підійшов чоловік, кореєць і почав щось говорити. Ламаною англійською у нас зав’язалася розмова. Написавши смс подрузі, я продовжила день у компанії незнайомця. Він сказав, що йому дуже сподобалася дівчина, яка загадково сиділа на самоті і йому захотілося зі мною познайомитися. До слова, я й справді дуже відрізняюся від кореянок: блондинка із блакитними очима – рідкість у цій країні. Після тієї зустрічі чоловік настирливо писав та дзвонив (я залишила йому свої контакти), тож шансу у мене не залишилося. Хлопець покорив мене.
Зараз я уже 5 років проживаю у Кореї, у нас з ним двоє прекрасних діток. Мого чоловіка звуть Чхве Сон Хун, йому 35 років, працює шеф-кухарем, навіть планує відкрити власний ресторан. Знаєте, корейці дуже відрізняються від наших чоловіків, вони дуже дбають про своїх дружин. Для них у порядку речей помити посуд чи випрати одяг, часто гуляють із дітьми, без жодних вмовлять. Корейці взагалі дуже романтичні. Парочки тут влаштовують фотосесії та маленькі свята з нагоди 100 днів із моменту, як вони почали зустрічатися, потім 200 днів тощо. У них трепетне ставлення один до одного, таке кохання дуже наївне, як у дитячому садку.
Що мене ще здивувало: у Кореї не прийнято змінювати прізвище після весілля. А я так хотіла її змінити! Вже думала поїхати назад в Україну для цього. Окрім того, спочатку проводять пишне весілля, а потім офіційно розписуються. Це було дуже незвично. Також у Кореї дивно дають імена для дітей: вираховують згідно із датою народження найбільш слушні і дають список батькам, з якого можна й обрати. А ще тут дуже смачна їжа! Загалом вона для корейців має особливе значення. Під час вітання тебе обов’язково запитають чи ти голодний і чи хочеш поїсти. Тут нібито справжній культ їжі.
Цікаво, як би склалося моє життя, якби тоді я не залишила свій номер корейському незнайомцю.
