Я п’ятдесяти дворічна мама дорослого сина. Працюю кравчинею у невеличкому ательє. Робота завжди є, на хліб заробити можу. У мене нема батьків, я сирота. Виховували – бабуся і дідусь, але коли мені виповнилося одинадцять років, їх не стало і я опинилася у дитячому будинку. Там прожила до повноліття.
Вступила в училище вчитися на кравецьку справу. У студентські роки познайомилася з красенем, за Андрієм дівчата просто гинули і я була у тому числі. Він ні на кого не звертав увагу, аж тут одного разу запросив мене на побачення. Я була на сьомому небі від щастя. Звісно ж погодилась. Ми почали зустрічатися. Більшість дівчат просто заздрили мені, та якби вони знали як складеться моє життя далі.
Ми після двох років зустрічань одружилися. Його батькам я не подобалась, бо бідна сирота, а їх Андрій міський красень з квартирою у центрі. Але все ж мій чоловік не послухав батьків і ми повінчалися.
Свекруха і свекор померли молодими. Все своє майно заповіли єдиному синові. Андрій вирішив продати батьківську квартиру і гроші вкласти у бізнес. На жаль, справа прогоріла. Всі кошти та він втратив. Почав випивати. З часом все більше і більше. Дійшло до того, що його виганяли з усіх робіт через пиятику. Зараз він заробляє собі на життя тим, що збирає пляшки та макулатуру. І куди ж подівся той красень?
У нас є дорослий син, який вже сам скоро буде одружуватись. Але куди ж йому привести наречену, коли вдома вічно п’яний тато. Його знають усі в районі. Максим його соромиться ще з дитячих років. Я не маю куди піти, і не маю за що купити окреме житло синові. Обміркувавши все я вирішила їхати за кордон, щоб заробити на власне помешкання і допомогти Максиму.
За п’ять років мені вдалося назбирати кругленьку суму для купівлі квартири. Я приїхала придбала житло, навіть на ремонт вистачило. Збиралася їхати другий раз, щоб заробити ще собі на окреме помешкання, як зателефонували сусіди та сказали, що мого чоловіка із двору забрала швидка. Я поїхала у лікарню, а там повідомили, що він помер.
Син із невісткою попросили мене не їхати на роботу, бо скоро вони стануть батьками і їм буде потрібна моя допомога. Почувши цю новину я не тямила себе від щастя. Звісно залишилася вдома. Зараз я із задоволенням доглядаю свою онучку та насолоджуюсь життям.
