Я єдина донька в сім’ї. Матір народила мене дуже пізно — в тридцять дев’ять років. Татові взагалі тоді було п’ятдесят…Мама не могла завагітніти зі своїм першим чоловіком, лікарі казали, що в неї безпліддя, і воно не лікується…Згодом матір розлучилася і зустріла батька. Так з’явилася і я.
Батьки мене дуже любили…Царство їм небесне…Тата не стало п’ять років тому, а минулої зими й померла матуся…Я вдячна їм за життя, яке мені дали, дуже їх не вистачає.
Оскільки я була довгожданою та єдиною дитиною батько з мамою пилинки з мене здували, у всьому мені догоджали. В мене були завжди найкращі іграшки та одяг, тато постійно приносив гостинці. Я дуже любила батьків за їх турботу, проте один день з мого далекого дитинства все ж закарбувався в пам’яті назавжди…
Мені було п’ять років, і я тоді ходила в садочок. Батько прийшов, щоб забрати мене. Це був перший його раз, до цього мене забирала матуся, я була рада бачити татка. Коли збирала свої іграшки то почула розмову виховательки та батька.
— Ой, а ви дідусь Марійки? — звернулася Олена Анатоліївна до тата.
— Кхм…Ні, я батько…
Обом стало дуже ніяково…А я ж сама засоромилася. В садочку мене часто ображали, що батьки в мене старі…Згодом почала комплексувати через це. В школі просила маму не приходити на мої свята, пояснювала, що я самостійна, проте сама ж не хотіла, аби однокласники бачили її…Мама певно здогадувалась, проте нічого мені не казала.
Тепер за свої вчинки дуже соромно. Коли виросла, зрозуміла, що була не права в такій ситуації. Ми не обираємо, в якій родині народжуємося. Я мала б бути вдячна Богові, що він послав мені таких чудових батьків…
Зараз мені тридцять років, і в мене ще не має дітей. Хочу спочатку реалізуватися…Проте є страх, що буду як моя мама, і дитина буде соромитися мене за мій вік. Про свої переживання вирішила поговорити із психологом.
Його мені порекомендувала подружка. На сеансах ми розбирали дитячі проблеми та переживання. Психолог пояснив, що мої страхи даремні. Проблема зовсім не у віці, а в тому, як батьки будуть себе поводити. Це раніше було соромно народжувати пізно, проте наразі зовсім інше бачення родини. Це чудово, коли дітей заводять усвідомлено, а не “бо так треба”.
Свої сеанси із психологом не буду завершати, і взагалі, на мою думку, це корисно всім людям!
Я вважаю, що буду найкращою матір’ю для своєї дитини…І нехай не молодою, проте успішною та розумною, яка зможе дати своєму дитяті все, і навіть більше!