Познайомився Андрій з Марією в коледжі. Вони обоє навчалися на одній спеціальності, проте в різних групах. Спочатку спілкувалися лише через навчання, але як згодом виявилося, що хлопець це робив навмисно, аби більше часу проводити з дівчиною, яка так йому подобалась. Марія довгий час не відповідала взаємністю, та згодом розтанула. Так полюбився їй Андрій.
Батьків у Марії не було — кругла сирота…Матір померла при пологах ще, а батько зник, коли дівчинці виповнилося шість років. Деякий час виховувала Марію її бабуся, проте старенька вже давно була в літах, і ледь дожила до Марійчиного сімнадцятиріччя. Не вистачало дівчині батьківської ласки.
Тому Андрій був для неї підтримкою та опорою, якої стільки років вона потребувала. Швидко у них все завертілося. Закохані немов літали на крилах. Андрій зробив пропозицію Марії ще бувши зовсім юним — йому на той час було двадцять, а дівчині дев’ятнадцять. Коледж звісно ж не закінчили. Не до навчання їм було зовсім. Порив створити родину був занадто сильним — Марія завагітніла…
Весілля зробили скромним. Мати Андрія зовсім не була рада тій звістці, що так скоро стане бабусею, і що її син покинув навчання через дівчину. Довгий час вона показувала своє невдоволення щодо невістки, та згодом, коли дізналася про Марію всю правду, про її тяжке дитинство, то прийняла дівчину, як рідну.
Жили молодята в матері Андрія. Свекруха дуже прив’язалася до Марії, як і дівчина. Нареченій матір Андрія була як рідна. Їй так не вистачало цього батьківського тепла. Свекруха навчила Марію всього, чого вміла. Стосунки в них були прекрасні, як у мами з донькою, що не скажеш про стосунки самих молодят.
Відтоді, як дівчина завагітніла, Андрій почав від неї відсторонюватися. Спали вони на різних ліжках, хлопець влаштувався на роботу підсобником, але грошей не приносив. В них почалися сварки на цьому рівні. Андрій звинувачував Марію, що якби не вона, він би довчився і працював би на нормальній роботі. Через неї хлопець нібито страждає.
Все це чула матір Андрія, та мовчала. Вона не хотіла лізти у стосунки дітей. Проте згодом їй набридло бачити кожного разу невістку в сльозах, до того ж для вагітної шкідливо ось так хвилюватися. Якось свекруха знову застала Марію сумною.
— Ну що, посварились? — лагідним голос запитала матір Андрія.
— Посварилися…Мамо, не можу більше так…Кожного дня сварки, він вдома не ночує! Я думаю, в нього коханка є…Зберу я речі та поїду…
Та не встигла договорити Марія, як свекруха її упередила.
— Поїдеш! Ну і куди ж ти поїдеш!? Нікого в тебе не має крім нас. Не надумуй там собі, з сином я поговорю.
Марію заспокоїли слова свекрухи. Того ж вечора Андрій прийшов з роботи, де на нього чекала серйозна розмова. Хлопець був напідпитку. Матір почала його відчитувати, проте той пручався.
— Та не люблю я її! В мене Анька є! А Марія не потрібна мені! — гримнув дверима Андрій і подався кудись.
Все це чула його дружина. Дівчина плакала, її здогадки виявились вірними. Втішала Марію свекруха…Андрій же ночувати не повернувся….На другий день його також не було.
— З ним щось сталося… — не могла заспокоїтися Марія, немов відчувала біду, яка трапилась.
Дійсно, Андрій тієї ночі пішов до коханки. Та коли переходив дорогу, то не помітив легкового автомобіля, який гнався на шаленій швидкості. Хлопця не стало на місці. На другий день з його матір’ю зв’язалась поліція, аби повідомити таке страшне горе.
Довго свекруха Марії відходила від цієї події. Напевно найгірша кара, яка може тільки бути — це поховати власну дитину. Яким би поганим чоловіком Андрій не був, проте для своєї мами він залишався найкращим.
Та не відцуралася свекруха Марії. Тепер для неї невістка з онуком були найріднішими людьми. Дівчина собі так нікого й не знайшла, залишилась жити з матір’ю покійного чоловіка. Сина вирішила назвати Андрієм. Свекруха прожила досить довго — поруч завжди була її невістка, яка дбала про неї до самої смерті. Люди дивувались, що таке взагалі буває в нашому житті. Коли не стало матері Андрія, то Марія дуже сумувала. Та жінка замінила їй рідну маму, тепер вона намагається дбати про сина, так само як вчила її свекруха.
