Ми жили з батькими у селі. Село наше було досить велике, тому, згодом його перейменували на селище міського типу. Було в нас багато магазинів, великий базар, тай ще й два ресторани, і клуб. У нас з батьками був великий будинок. Я була в батьків не одна донька, був ще брат молодший, Міша називався. В нас в сім’ї панували розуміння і радість.
Жила біля нас сусідка, баба Оля її називали, вона жила сама, але знала всіх навколо, село у нас було дуже велике, як я вже казала, не знаю як старушці вдавалося запам’ятовувати всіх навколо, тай ще й давати різні поради. Не знаю, як їй це вдавалося, вона мала ще вдома господарство чимале, жила з сином, який любив випивати. Син їй, по можливості допомагав, але в основному вона сиділа на лавочці, біля нашого місцевого магазину з продуктами і кожному, хто туди заходив або виходив, давала якісь настанови, те не роби, туди не йди, таке не кажи. От і я не розумію, як можна встигати все робити вдома, тай ще й майже цілий день сидіти на тій лавці, і всіх обговорювати і давати поради. Щоправда, зимою її майже видно не було, а от літом вона з тієї лавки не вставала.
Я вийшла заміж, у нашому селі, за місцевого тракториста, хлопець був чудовий, я полюбила його, ще коли ми були зовсім діти, потім ми підросли, почали зустрічатися і одружилися. Якось, заходив у магазин мій Василь, чоловіка так звали. І, баба Оля йому сказала:- Шукай іншу роботу, а то погубить тебе твій трактор. Василь сміявся із старушки, казав, що вона несповна розуму. Василь довго працював на фермі, зарплата йому підходила. Тай сім’ю йому вдавалося утримувати, ми ще й навіть відкласти трохи грошей могли, при тому, що було в нас двоє дітей і я ніде не працювала. Донька і син у нас з Василем були, доньці сім років, а синові десять. Часто Анастасія із Захаром, так називалися мої дітки, любили гратися на дитячому майданчику, розташованому саме біля магазину, де сиділа ця невгамовна жінка. Так вона, ще й до моїх дітей встигала придиратися. Якось Настя приходить додому і каже:- А баба Оля казала, що я дуже розумна дівчинка і щоб я гарно вчилася, бо жити в цьому селі ще недовго буду. Я була шокована, як баба Оля, може таке казати, куди ж моя Анастасія дінеться від нас з Василем, це ж наша донька.
Одного разу прийшла до мене сусідка, ми пили чай і їли пиріг, який я спекла з вишнями. Оксана, так звали сусідку, часто полюбляла до мене приходити, ми обмінювалися різними рецептами кулінарними, адже вона і я були домогосподарками і виховували дітей, говорили як краще прати одяг, ходили разом по магазинах, навіть інколи обмінювалися одягом. І так, коли Оксана прийшла, теж посиділи випили чаю. Оксана попросила в мене позичити їй плаття. Я не відмовилася, допомогла Оксані підібрати плаття, бо вона мала йти на весілля до своєї сестри. Оксана приміряє плаття і сміється, я запитую, чому вона сміється, а Оксана відповідає мені:-Казала, баба Оля, щоб я не зичила в тебе плаття, бо воно мені не знадобиться. Я питаю, а звідки баба Оля знає за те, що ти зичила плаття. Оксана каже:- А я їй казала, коли йшла по чай в магазин до твого пирога, який ти спекла. Ми посміялися, Оксана забрала плаття і пішла додому.
Думаю собі, роботу я вже всю зробила, піду но, щось мамі з татом допоможу, прийшла до мами в кімнату, ми жили всі в одному домі. Брат недавно переїхав жити до своєї дружини, тому місця в будинку вистачало всім. Мама якраз поралася по господарству, годувала курей, я їй допомогла, ми пішли вечеряти. За вечерею тато каже:- Йшов сьогодні в магазин, знову бачив цю бабу Олю, навіщо вона там сидить якісь дурниці тільки плете. Сказала мені, щоб я продавав господарку, бо всі сили йдуть на неї, що скоро це все нам з Вікторією, так звали мою маму, не знадобиться.
І що ви думаєте, пройшло декілька років і я собі згадала всі слова баби Олі. І всі слова скаженої бабусі збулися. Мій Василь, помер розбився на тракторі, а казала баба Оля, що погубить його той трактор. Я поїхала з дітьми жити в місто, продала дім батьківський і купила квартиру. А казала ж баба Оля, моїй доньці Анастасії, що не буде вона довго ще жити тут в селі. А все тому, що після смерті чоловіка пройшло трохи часу і батьки мої теж померли. Баба оля казала, що не треба їм господарства, непотрібне воно їм краще б про здоров’я подбали. От такі дурні поради скаженої бабусі, виявилися правдою, не знаю хто вона, можливо, бачить вона щось в людях.
