У моєї дружини є старенький батько, який проживав весь цей час самотньо у селі, проте декілька місяців назад ми забрали його себе. Насправді у Каті є ще старша сестра, Світлана, яка навідріз відмовилася доглядати за стареньким, мовляв, у неї троє дітей та робота, ніколи їй ще за батьком дивитися, тим більше у двокімнатній квартирі, а у нас і житло трохи більше, і дитина всього лиш одна.
Ну ладно, подумали ми й домовилися, що будинок у селі належатиме також нам, сестру все задовольнило, як нам здавалося тоді. В принципі, той будинок не надто цінний, проте там можна збудувати інший, головне, що є непогана земля. Можливо, колись самі туди переїдемо, а квартиру залишимо нашому синові.
Ось уже майже пів року Василь Іванович живе з нами. Весь цей час не відбулося жодної суперечки, чоловік просто найдобродушніша людна, яку я знаю. Завжди намагається нам допомогти у всьому: то якийсь супчик приготує, то підлоги помиє, а ще любить вчити уроки з онуком. Я навіть радий, що тоді погодився забрати його з того села.
Ось тепер навесні, дружина запропонувала з’їздити до батьківського дому, перевірити, що там і як. Можливо, все-таки посадити щось на городі, щоб мати натуральні овочі. Батько дуже зрадів такій пропозиції, адже давно хотів відвідати своїх сусідів, поговорити з ними, згадати життя. Я його розумію, він же всю свою молодість нам провів. У результаті ми всі поїхали на кілька днів в село.
А там ми побачили щось неймовірне. Світлана господарювала там як могла. І город уже весь скопаний і посаджений. Нові меблі стояли, штори, скатерки. Таке відчуття, що вона туди повністю переїхала. Потім ми побачили її саму у дворі. Спитавшись, що це таке, а як же наша домовленість, почули у відповідь, що такому не бувати. Сестра сказала, що має на цей будинок і землю таке ж право як ми, адже народилася тут, а спадок ділиться навпіл. Ось так.
Старий нічого на це сказав, адже не хотів провокувати чвари всередині сім’ї. Він вважає, що як батько повинен поділити все порівну, а як ми домовлялися, – уже наші особисті справи. Я був вражений. Звичайно, стара халупа десь у селі не пріоритет мені, але ж принцип! Ми з дружиною доглядаємо за ним, а це така вдячність? Хіба Світлана заслуговує навіть на половину землі?
