Я зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком у компанії друзів, – разом святкували день народження спільного друга. Він одразу мені сподобався, – високий, симпатичний, неймовірно розумний хлопець, – але виду не подала. Тарас же розказував мені, що тоді я привернула його увагу тим, що єдина із дівчат не проявляла до нього прямого зацікавлення, не випробувала удачу у спробах влюбити його у себе. Після двох років побачень, – ми одружилися.
Я звичайна дівчина із селища, а у Тараса доволі складна історія із батьками: не бажаючи бути залежним від батьківського дому, він після 9 класу школи самостійно вступив у коледж в іншому місті, за декілька сотень кілометрів від дому, та переїхав. Після такого його батьки понад рік не підтримували зв’язок із ним. Дуже дивно, як на мене, залишити 15-річну дитину без підтримки.
Тож, коли після скромного весілля, де були лише найближчі родичі та друзі, з’явилася проблема придбання власного житла, – у нас не було великих збережень та багатих батьків, які б змогли подарувати нам квартиру. Ми хотіли спробувати виїхати закордон, заробити грошей на перший внесок, а далі оформити іпотеку.
Та все склалося набагато краще, як ми тоді вважали. Мої батьки продали будинок за містом, який після cмepті бабусі став поза потребою, а виторгувані гроші віддали нам. Батько Тараса продав стару машину, доклавши кошти до нашої покупки квартири. Так у нас назбирався перший внесок і потреба їхати в іншу країна відпала. Ми були неймовірно щасливі, адже тепер можна не думати про дах над головою та планувати подальше життя, дітей.
У мого чоловіка є ще молодша сестра, Вікторія. Того року вона також вийшла заміж та переїхала у орендоване житло до чоловіка. Вони знімали доволі дорогу квартиру, тому не могли собі дозволити відпустку чи народження дітей.
Одного разу сестра чоловіка зателефонувала нам і попросила переїхати до нас. Вікторія у батьків жити не хотіла, оскільки дорога на роботу займе надто багато часу. Спочатку вона розмовляла спокійно та доволі ввічливо, але після нашої відмови тон змінився. А потім почалися дзвінки від моєї свекрухи. Вона аргументувала свою вимогу тим, що вони з чоловіком також вклали свої гроші в покупку нашої квартири, і не потрібно, щоб її дочка тепер платила за чуже житло.
Я була обурена, адже їхній вклад виглядав щирим та добровільним. Тим більше всю іпотеку ми сплатили самостійно. Зовсім скоро у нас буде поповнення у сім’ї, як ми маємо у двох кімнатах вжитися всі разом?
Тепер свекруха вимагає або повернути гроші, вкладені ними у квартиру, або дозволити Вікторії жити з нами. Хоч на малюка уже йде багато грошей, а у нас зайвого нічого немає, проте ми з чоловіком зібрали усі наші збереження та відвезли його батькам. Мої батьки допомогли нам чим змогли.
На це момент ми з ними не спілкуємося уже понад пів року, свого першого внука вони також до тепер не бачили.
