В Ігора були специфічні відносини з батьками, майже кожна їх зустріч завершувалась претензіями та докорами.
Мама з татом весь час перебували у стані дефіцита уваги, чекали на турботу, почували себе кинутими, недооціненими.
Ігор тільки влаштувався на нову роботу, а батьки – пенсіонери, отримували досить не погані пенсії, оскільки все життя були держслужбовцями.
Він був єдиним сином, спадкоємцем. І всі турботи за життя батьків взяв на себе. Це сплата комуналки, закупівля харчів, одягу, ліків. І справа не у спадку, просто він вважав, що це по-чоловічому.
– Мам, тато, я щойно змінив роботу, кручусь на підробітках, допомагаю вам як можу. Дуже мені важко і незручно добиратися в інший кінець міста в офіс. Мені потрібна ваша допомога. Можете позичити грошей, щоб я купив собі машину. Я ж ніколи вам ні в чому не відмовляв, як зароблю, зразу ж все віддам.
– Ти що? З чого б це? Ми що тобі тепер зобов’язані? Тобі треба, то й сам зароби. Ми тебе народили, і це ти нам повинен допомагати. Ми літні , хворі люди, кожну копійчину рахуємо. Це все заради спадка? Так? Ти ще, запропонуй квартиру розміняти і свою частку від нас вимагати. Або зовсім нас відправ в будинок престарілих.
– Я правильно розумію, ви мені не допоможете ? Але ж я все поверну, і так буде зручно, може й вас буду возити за потребами.
– Ні, ні в якому разі. Ми тобі нічого не винні.
Ігор вимушений був припинити спілкування з батьками, гадав, що це тимчасово, що не мине і трьох днів, як почнуться дзвінки з проханнями про допомогу і нагадуваннями про почуття обов’язку. Але час минав, їхнє життя йшло добре, комуналка сплачувалась, ліки купувались , а продуктів вистачало. Вони, виявляється, чудово поралися самі.
Якось листоноша приніс батькам листа:
“Вітаю вас, мої любі батьки. Це ваш син, Ігор. Я дуже дуже хвилююсь за вас, слідкую за вашим життям здалеку, щоб зайвий раз не дратувати. Мені дуже шкода, як ви думаєте про мене, я ніколи нічого не робив задля власної користі.
Насправді, я вас дуже – дуже люблю. І маю єдине бажання, щоб ви були здорові, і щоб життя було у вас комфортне і безтурботне. Мені нічого не потрібно, тільки ваша любов.
Якщо вам буде потрібна допомога, підтримка і синівська любов, тільки покличте, я завжди поряд. Пригортаю і міцно цілую. Ваш Ігор.”
