Так уже склалося, що я народився у доволі заможній сім’ї. У дитинстві я часто відчував заздрість ровесників, однак нічого вдіяти не міг. Мене виховували зі своєю строгістю: навчатися мав на відмінно, компанію мати лише з таких же «благородних сімей», ніяких гулянок на вулиці, лише з десяток додаткових курсів, щоб матір могла похвалитися мною перед своїми подругами. Діти ж у школі вважали, що мої оцінки проплачені батьками, а ще, що я надто високої думки про себе, адже не гуляю з ними на перерві та у дворі.
Коли мені було 18 мене відправили до одного із найпрестижнішого університету столиці. Навіть знайшли “гідну” пару: дочку батькового партнера по бізнесу. До слова, вона мені взагалі не подобалася. Через це у нас часто були конфлікти, мені не хотілося, щоб і в мої справи кохання втручалися батьки. І ось, одного разу, ідучи додому весняного дня, я зіткнувся на вулиці із дівчиною. Її звати Мирослава, прекрасне створіння. Ті очі не вдавалося забути ще декілька днів, напевно, так проявляється кохання з першого погляду.
Я дізнався, що вона працює у місцевій кав’ярні (по правді, просто побачив її через вітрину, ідучи тією самою вулицею наступного дня). Звичайно, одразу зайшов туди. Замовив каву та якесь тістечко (навіть не обирав, показав пальцем на перше у списку меню). Дівчина мене упізнала, я такий був радий. В якості вибачення запросив її того вечора сходити у кіно та прогулятися вечірнім місто, – і вона погодилася! Батькам же сказав, що йду до одногрупника, готуватися до важливого екзамену (вони б ні за що не дозволили водитися із якоюсь там дівчиною, особливо, коли уже знайшли мені наречену).
Ми з Мирославою чудово провели час. Обмінялися номерами телефонів та пообіцяли зустрітися ще раз. Я літав від щастя. Так продовжувалося понад пів року: я брехав батькам, а сам бігав на побачення до дівчини. Коли справа із «вигідною» нареченою дійшла до серйозної розмови про весілля, батько практично домовся про дату весілля зі своїм партнером, я не витримав і сказав, що ніякого одруження не буде, – у мене є дівчина.
Звичайно, це був найгучніший скандал за все моє життя. Батьки казали, що виженуть мене з дому, заберуть усе, що маю, не будуть оплачувати університет і взагалі, відмовляться від такого сина! Вони всіляко намагалися заперечити мої стосунки із простою дівчиною, з небагатої сім’ї.
Знаєте, що я зробив? Зібрав речі і пішов з дому. Спершу хотів зателефонувати Мирославі, та все ж набрав найкращого друга, який залюбки дозволив деякий час пожити у нього. На щастя, у мене було чимало грошових збережень, – міг прожити деяких час. Так почалося моє самостійне життя. Знайшов непогану роботу, адже уже знав всі потрібні уміння професії, на якій навчався. Документи, до речі, з університету забрав.
Ще раз декілька місяців зробити коханій пропозицію. Вона почувала себе винною у цій ситуації, однак я запевнив, що це моє доросле та свідоме рішення. Зараз ми щасливо живемо та очікуємо на першу дитину. Я заробляю достатньо, щоб забезпечити нас. А батьки так і не змогли мені пробачити, ми дотепер не спілкуємося.
