Знаєте, часто кажуть, що молодших дітей люблять більше. Вони, мов другий шанс батьків виховати дитину правильно, не роблячи попередніх п0милок. Так ось, у моїй сім’ї все зовсім навпаки.
У мене є старший брат на 5 років. Він був бажаною та запланованою дитиною, що не скажеш про мене. Батьки хотіли одну дитину, щоб дати їй все найкраще, але раптово з’явився ще я. І що ви думаєте? Моя матір дотримала свого бажання, – старший отримував все, що побажає і навіть більше. Мої «хочу» завжди мали меншу пріоритетність і відходили на другий план.
Мого брата відправили навчатися в один з найкращих університетів, на спеціальність, яку він сам обрав. Я ж отримав освіту коледжу, – медбратом. І то, тому, що мамина двоюрідна тітка працювала в одній з місцевих лікарень і змогла б влаштувати мене на роботу. Не пропадати ж такій можливості. Насправді я дуже добре навчався, тому самостійно зміг вступити до університету, щоб отримати освіту не просто медперсоналу, а справжнього лікаря.
У 30 років я вже працював у найкращій лікарні свого міста, надалі планую перебратися у столицю. А от мій брат зазнав іншої долі. Бувши все життя на всьому готовому, у свої 35 він нічого не добився. З університету його вигнали ще на 3 курсі, роботу перспективну не знайшов, не одружився. До тепер живе на шиї батьків.
Мама завжди його жаліє: бідний синочок, зазнав так багато несправедливості у житті. Батько з матір’ю уже пенсіонери, тож я намагаюся їм фінансово допомагати, але всі гроші вони віддають старшому братові. Не подобається мені це.
Він здоровий, молодий чоловік, – нехай заробляє своєю працею. Та я не знаю, як про це делікатніше сказати, щоб нікого не образити.