Я з братом давно проживаємо окремо від батьків. Декілька років назад Максим одружився, придбав квартиру, зараз уже має дочку. Я у свою чергу, відправився на навчання до іншого міста, де і залишився надалі жити. Винаймаю квартиру, оскільки ще не маю можливості купити власну.
Наші батьки уже пенсіонери, живуть у маленькому заміському будинку. Я завжди намагався їм допомагати, як лише міг. У студентські роки працював то касиром, то офіціантом, окрім того писав наукові роботи всьому потоку. Додавши стипендію, я міг безтурботно проживати у гуртожитку, але щомісяця переказував батькові частину свого доходу. Бачивши, що моїм стареньким не солодко проходиться жити на пенсію, хоч їм вже багато не потрібно, є одяг, житло, а на продукти вистачає.
Варто сказати, що старший брат не відрізнявся такою щедрістю, хоч гроші заробляв чималі. Мені взагалі здається, що він забув про наших батьків, як тільки одружився та переїхав на новеньку квартиру. Я щоразу намагався нагадати йому, просив допомагати старим. Він щоразу вислуховував, але не підтримував, казавши, що розуміє, але у нього є дитина, а на неї йде багато грошей. А коронна фраза звучала так: «Заведеш свою сім’ю, народиш дитину – тоді зрозумієш». Найсумніше, що мати з батьком навіть зі своєї маленької пенсії допомагали йому та внучці. Саме вони у свій час допомогли йому придбати нове житло.
Нещодавно у нашій сім’ї сталося г0ре – мій батько п0мер. Тепер залишилася одна матір. Переїжджати до мене вона не захотіла, сказала, що доживатиме свій вік у старенькій хатині, зі спогадами про щасливе сімейне життя із батьком. Я не став перечити.
Після цих подій, дізнався, що батьки, незадовго до цього, склали та завірили заповіт. Згідно із ним все майно ділилося навпіл між мною та братом. Отже, я лише отримував половину батьківського будинку. Звичайно, моя допомога була безкорисна, але стало так прикро від того, що брат ні копійки не давав стареньким, а на майно претендує.
Коли я поговорив про це із матір’ю, вона відповіла, що якщо у них з батьком двоє дітей, то вони і не можуть залишити майно комусь одному. Мене ж ніхто не змушував весь цей час допомагати їм.
У результаті я залишився винним: і у тому, що хотів забрати братову частку, і у тому, що д0рікнув своєю допомогою протягом років. Не знаю, що тепер робити, на душі пуст0та та 0браза.