Все життя я прожила з чоловіком в орендованій квартирі. Ми виросли у простих сільських сім’ях, тож не могли забезпечити себе власною домівкою.
Але як часто буває, – одного дня власниця квартири попросила нас звільнити приміщення, оскільки її син одружився і тепер це житло буде його та дружини. Це стало поштовхом для давно задуманого плану – переїзду закордон. Успішну кар’єру ні я, ні чоловік не змогла збудувати, тож втрачати було нічого.
Так трапилося, що я перша виїхала до Франції. Через декілька місяців, слідом за мною вирушив чоловік, а потім, оформивши всі документи, ми змогли забрати до себе і нашу дочку. Так вся сім’я змогла возз’єднатись.
Все було нормально, поки про наш переїзд не дізналися наші родичі й знайомі. Ось, все тут почалося! Всі відразу ж за нами дуже скучили і захотіли нас побачити. Звичайно, безкоштовне житло у центрі Парижу багатьох приваблювало. Головне, ніхто не цікавився, чи зручно нам приймати гостей в однокімнатній квартирі, вони, мовляв, ненадовго — на тиждень – другий.
Я намагалася їм усім пояснити, що у нас немає часу на гостей, – ми важко працюємо, щоб оплатити дорогу квартиру, забезпечити дочку освітою і врешті-решт назбирати на оренду більшого за площею будинку, аби всі мали власну кімнату.
Спочатку мені це вдавалося, до моменту, поки ми таки не переїхали у будинок. Це був комплекс з котеджів і у нашій власності був весь перший поверх. Нас згадали всі родичі!
У чоловіка є четверо братів, так ось вони по черзі всі приїжджали на тимчасові заробітки у Францію та зупинялися у нас на проживання. Головне, за спальне місце вони, звичайно, не платили, а додатково і за харчування також. Виходило, що я годувала не лише чоловіка та дочку, але й всіх родичів, які безцеремонно жили у нас.
Після чергового дзвінка одного з братів, – Романа, – я розказала йому розцінки: і за будинок, і за харчування.
– Як це? Які гроші? Ми ж родичі! – заявив мені Рома.
– Ось так! Безкоштовне проживання закінчилося. Ти на халяву маєш дах над головою, а то до ж використовуєш всі комунальні послуги, які я з чоловіком оплачуємо, їси наші продукти, які я, до речі, за важко зароблені гроші купую!
Після того я лише допомагаю із пошуком тимчасового житла для таких заробітчан, а мій дім відтепер лише для моєї сім’ї!
