Я працюю помічником власника великої корпорації. Оскільки специфіка роботи така, що працюємо ми наднормово та без вихідних, то нас, помічників, у керівника двоє. Ми з колегою працюємо через день.
Помічники завжди дуже тісно спілкуються щодо робочих моментів, завжди на зв’язку в телефоні, навіть вночі, оскільки кожна з нас повинна бути в курсі всіх подій та новин робочого дня. Таким чином виходить, що ми особисто не зустрічаємося, поки одна на роботі, друга – вихідна.
У звичайному житті я віддаю перевагу зручному одягу та взуттю. Але ж в корпорації у нас суворий дрес-код, тому я, щоб виглядати презентабельно, перевзуваюсь у приймальні в красиві туфлі на каблуку. До речі, каблук, це обов’язкова умова.
У мене зазвичай дуже насичений графік, багато гостей та зустрічей. Я майже постійно на ногах. Тому моє взуття повинно бути якісним, красивим та зручним. На свої туфлі, я грошей не шкодую, вони завжди фірмові та дуже дорогі.
Але чомусь мені здавалось, що вони якось швидко зношуються. Я це списувала на постійну біготню, та на погану якість. Поки одного дня, не подзвонила мені подруга з канцелярії.
-Катю, поки твоя напарниця на нараді, я заберу з шафи твої туфлі.
-Нічого не зрозуміла. Навіщо вони тобі?
-Та як тобі сказати… Ти, мабуть, не в курсі, але ж твоя колега, перевзувається у твоє взуття і так цілий день працює. Я вже декілька разів таке помічала.
-Ти це серйозно? Як таке взагалі може бути. І чого ж мовчала? І розмір підійшов…
-Я гадала, що то ти їй дозволила, але все ж наважилася спитати. Вона аж зашарілася. Нахаба. Свої туфлі береже, а твої носить!
-Який жах!
Катерина забрала мої туфлі прямо на очах у моєї напарниці, а я так і не наважилася зробити їй зауваження. Інтелігентка.
