Безтактність людей, або як без попередження до мене завітала родичка у гості

Я працюю шість днів на тиждень, тому природно хочу відпочити у свій єдиний вихідний. Зазвичай у такий день я прикидаюся доволі пізно, близько 11-12 години дня, але не цього разу. О 8 ранку мені зателефонував мобільний. Взявши слухавку, я почула бадьорий голос невідомої жінки.

Виявляється це була тітка Оксана, двоюрідна сестра моєї мами (чесно кажучи, бачила її разів зо два за все життя і то, лиш на сімейних святах та застіллях). Вона поцікавилася як я, і що сьогодні пороблятиму.

–  Привіт! Катюша, сонечко, пам’ятаєш мене? Це тітка Оксана, ну! Як твої справи, які на сьогодні плани?

– Доброго ранку, та от, ще в ліжку, єдиний вихідний за тиждень, хочу посидіти вдома, зайнятися своїми справами. А що таке, чому телефонуєте в таку рань?

– Та ні-ні, нічого. Хотіла дізнатися, як ти поживаєш. Ну добре, бувай!

Після цього тітка Оксана скинула слухавку. От що можна подумати після такої розмови? Я так хотіла спати, тож не надала цьому значення і просто продовжила бачити сни у ліжку. Однак це було ненадовго, уже за пів години роздався дзвінок у домофон. Під моїм будинком уже знаходила дальня родичка.

Безтактно та наполегливо вона увірвалася до квартири із двома величезними сумками і своїм сином на придачу! Сказала, що приїхала ненадовго до Львова (я тут проживаю останні 3 роки, до того жила в невеличкому містечку в області). В оселі почався повний хаос: дитина бігала та кричала, тітка Оксана возилася із торбами та все про щось розказувала, а я не могла зрозуміти чого ж вона хоче від мене.

Як виявилося, родичка запланувала пожити декілька днів у мене, поки оформляє документи щодо спадщини від свого батька. Але хіба так важко було попередити про це завчасно? Тітка Оксана звалилася на мене, як сніг серед літа. Все ж я її не вигнала, але від її раптового візиту досі не можу відійти.

Оцініть статтю
Безтактність людей, або як без попередження до мене завітала родичка у гості