На жаль, моя історія життя з найдорожчою для мене людиною – рідною сестрою склалася не дуже добре. Я б ніколи не подумала, що ми перестанемо спілкуватися взагалі.
Це все почалося ще у студентські роки. Я старша від Олі на п’ять років. Бабуся залишила після своєї смерті однокімнатну квартиру у нашому районному центрі. Записала вона спадщину на нашого тата. Та він помер три роки після смерті його мами. Все майно на себе переписала мама, бо ми із сестрою ще не досягли повнолітнього віку.
Жили ми у будинку маминих батьків, померли вони давно, ми з Ірою їх і не пам’ятаємо. А однокімнатну квартиру вирішили здавати, щоб була додаткова копійка на життя. От я завершила навчання і після дев’ятого класу вирішила поступати у наше швейне училище. Яке знаходиться у районному центрі. Що за сімдесят кілометрів від дому. Одного дня за вечерею мама сказала, що мені вже є вісімнадцять, я їду навчатися, там є квартира. Щоб я не жила у гуртожитку, а одразу поселялася туди. Квартиру перепише на мене, а дім у якому ми проживаємо з часом перепише на мою молодшу сестру.
Я завершила навчання в училищі. Після того знайшла роботу у місцевому ательє, заробіток хороший та й робота мені приносила задоволення. Після закінчення школи моя сестра поїхала вступати в університет. Поступила на платне відділення, мама сказала, що має заощадження і буде за неї платити. Проживала вона не у гуртожитку, а на орендованій квартирі із дівчатами. Коли до неї ми не дзвонили, то вона завжди відповідала, що не має часу говорити, бо вчиться.
Аж тут одного дня подзвонила мені мама, вся схвильована та у сльозах, що вже третій день не може додзвонитися до моєї сестри. Я почала по соціальних мережах зв’язуватись із її одногрупниками й дізналася, що її відрахували з університету і вже як два місяці вона не ходить на пари. Зв’язалася вона із поганою компанією. Почала зловживати спиртними напоями, а згодом і наркотичні засоби почала вживати.
У нашої мами завжди було слабке серце, а тут стільки навалилося на неї. От вона і злягла. Я два місяці доглядала за нею. Залишила роботу і поїхала у село. Про недугу мами я Ірі казала. І просила приїхати допомогти мені. Та вона сказала, щоб я сама розв’язувала свої проблеми.
От за два місяці нашої мами та не стало. Я все організувала, дякую сусідам, які дуже допомогли. А моя Іра навіть на похорон не приїхала.
Але не минуло і кількох місяців після смерті, як Іра подала позовну заяву у суд на поділ майна. І вона не хотіла частини, а поставила собі за мету – забрати все. Але я так просто не здамся. Буду шукати справедливості до останнього.
