Я ще не одружений, на відміну від свого брата, тому живу у маленькій однокімнатній квартирі, а він – у трикімнатній в центі міста, яку віддали йому батьки. Якось несправедливо виходить.
Декілька років назад померла наша старенька бабуся, яка мала чимале житло, яке відписала мені та братові. Проте мої батьки вирішили, що Сергію вона потрібніша, адже у нього вже є дружина та двійко малих дітей. Чесно кажучи, я погоджуюся, але законно хотів забрати свою частку, хоча б у грошовому еквіваленті. От з цього і почалися всі сімейні суперечки.
Молодший брат, якому зараз 30, заселився уже наступного дня після неприємної звістки про бабусю та повідомлення про спадок. До того він жив в орендованій, як і я. Привів дружину і двоє синів, прописав в нашу спільну квартиру. Я навіть не заперечив, проте з часом все ж нагадав, що житло і мені належить, тому вирішив домовитись про поділ. Як лише заїкнувся про гроші, мене послали куди подальше, думаю ви зрозуміли. Навіть батьки стали на сторону Сергія.
Мені ще самому будувати сім’ю, хочу придбати власне житло, хоча б двокімнатне, аби було місце і для мене з дружиною, і майбутніх дітей. Робота не дозволяє так просто заплатити навіть перший внесок, тому спадок від дійсно любої бабусі дуже мені б допоміг, якби не брат. Тепер навіть не знаю, прийдеться звільнятися та їхати на заробітки, щоб хоч якось назбирати на оселю.
Мама з батьком навіть нічого слухати не хочуть, мовляв, я невдячний та егоїстичний, якщо вимагаю гроші у рідного брата, який забезпечує сім’ю, при тому, що я сам ще нікому нічого не зобов’язаний. От коли народяться власні діти, кажуть, все зрозумію. Дивний поділ виходить: хто народив онуків, – той син і став улюбленим.
От що мені робити? Як вчинити у цій ситуації, адже прості розмови та ввічливі переговори не допомагають. Знаєте, це неймовірно дратує, коли рідні люди ставлять тебе за ніщо і заперечують волю бабусі. Навіть до неї ніякої поваги не мають! А це при тому, що останні роки її життя саме я доглядав її, а не Сергій. Той взагалі приїздив лише на Різдво та іноді залишав своїх дітей на канікулах. Несправедливо, однак. Ось таке життя.
