Я самотужки виховувала свого молодшого брата, посвятивши йому усю свою юність. Наша єдина рідна людина — мама, але вона покинула нас після загuбeлі батька. Мені довелось багато працювати, щоб прогодувати нас і Даниїл не був обділеним у зрівнянні з однолітками. Про себе я майже не дбала.
Мама зовсім про нас забула та думала лише про себе, опираючись на свою нещасну долю. З того, що я чула від близьких, то вона мала знову вийти заміж, але нічого не склалось і полетіла жити за кордон. Братик виріс хорошим чоловіком, здобув освіту та влаштувався на чудову роботу. Сьогодні я дізналась, що він планує одружуватись, але його наречена мала не прості бажання щодо весілля.
У середині мене розділяло на відчай та радість, бо з одного боку — це добра новина, а з іншої — я не знала де знайти стільки грошей.
Позавчора наша матір покликала Даню у кафе, де вони були тривалий час. Я і гадки не маю про що вони могли розмовляти. Проте він був радісним і неодноразово бачився та говорив з нею. Мене не сильно цікавило що між ними, доки брат не повідомив, що для мене не вистачило місця на весіллі, але для жінки, що нас покинула змалечку було.
Мабуть, їй весело зараз на весіллі свого сина. Мама була не самотня, а у супроводі невідомого якого чоловіка, що прибув з-за кордону разом з нею, а я у цей день тяжко працювала і не знала як знайти собі місце.
Перед святом Даниїл попросив у мене велику суму, бо йому не вистачало на обручки та організацію святкування. Я відмовила, бо і справді стільки не мала. Мені довелось продати свої коштовності, які дістались від бабусі, щоб придбати йому машину і показати перед батьками Каті, що він має достаток.
Брат образився на мене та пішов, не сказавши ні слова. Ігнор з його сторони продовжувався до сьогоднішнього дня. Хтось радісно проводив час на весіллі, а хтось, тобто я, не міг відпустити цю ситуацію та плакав майже увесь день. Мені було боляче від того, що я віддавала йому усе, не жаліючи себе, а натомість така вдячність за усі мої старання.
А людина, яка нічого не зробила для його блага і зовсім чужа нам, прекрасно проводила свій час. Мама не була поруч, коли так потрібна була. Даня швидко усе забув та не здивуюсь, якщо вона оплатила якусь частину торжества.
Єдине, що тримає мене на ногах — віра, що не я тримаю усе у своїх руках. Ці слова я надовго запам’ятала від свого помepлoго батька.
