Мені уже сорок п’ять, а я постійно мушу робити так, щоб все і всім подобалося. Чесно, мені це вже набридло. Я тільки тепер з віком розумію, яке це щастя бути потрібним сам собі і більше нікому. Ніхто не має право зайти у твій простір. Ти сам собі господар, ти сам плануєш своє життя, свій день, свої поїздки, своє бажання купити щось, що тобі по душі. Я жив не у бідній сім’ї, але й мені особливо нічого такого надзвичайного не дозволяли. Я постійно мусив робити те, що скаже мені мама з татом. Ми жили у селі. Там, як усі знають завжди багато роботи. Я повинен був допомагати батькам по господарству. Біля нас ще жили бабуся з дідусем, їм теж потрібна була моя допомога, а на те, щоб погуляти з друзями і зробити те, що я хочу в мене інколи навіть не вистачало часу.
Моє дитинство пройшло на городі і з вічними доріканнями рідних, що я все роблю не так. Ще я мав племінників, з якими доводилося сидіти майже кожного дня. Придумувати різні розважальні ігри для них, щоб дорослі мали час на власні справи.
Коли я закінчив школу, вирішив, що вступлю до університету. Батьки були проти казали, що я хлопець, що мені освіта не потрібна. Нарадили мене одразу йти шукати роботу.
Але я потайки все ж поступив, правда не в інститут, а в коледж. І сказав про це батькам, коли закінчив перший рік навчання. Вони навіть ніяк на це не відреагували.
Мені було дуже образливо. Я працював і заробляв собі гроші на навчання. Хоч робота на якій приходилося робити, особливого задоволення мені не приносина.
Коли я сказав батькам, що хочу одружуватися вони почали казати мені, для чого тобі, ти ще зовсім молодий, за плечима нічого не маєш, спочатку зароби собі на житло і на якийсь бізнес, а потім будеш сім’ю будувати ще встигнеш. От я їх і послухав.
Я закінчив коледж навідмінно. Знайшов собі нарешті професію за бажанням. Працюю. Одного разу побачив як мої одногрупники Арсен і Валентин гуляють з дітьми. Я задумався. Для чого я колись когось слухав, так зараз би мав сім’ю, дружину і був би щасливий.
Зараз в мене є своя квартира, на яку я заробив сам, оскільки вибрав професію по душі, машина. Але головного немає сім’ї і друзів. Як добре, коли ти сам будуєш своє життя і є головним героєм у ньому і нікого не потрібно слухати, окрім себе.
