Будувати життя слід за власним сценарієм, попри перешкоди

Мама виховувала мене як принцесу. Вона постійно купувала найкращий одяг та водила на різні гуртки і секції. Мама не втомлювалась повторювати, що я найкрасивіша й найрозумніша на світі дитина. Я вірила цьому, дуже любила маму і намагалась не розчаровувати її ні в чому.

Тато був абсолютною протилежністю мами. Він не цікавився домашніми чи сімейними справами. Жодного разу не був у мене в школі та, здається, навіть не знав у якому я класі. А про інтереси, мрії, потреби чи побажання і поготів. Загалом, він був непоганою людиною, але абсолютно несімейною. Часто не бував удома. А фінансова сторона забезпечення побуту повністю лежала на материних плечах.

Тим не менш, я не відчувала жодних матеріальних обмежень, адже мама старалася з усіх сил забезпечити моє безхмарне дитинство. 

З роками ситуація стала виглядати все більш абсурдною. Спілкуючись із друзями, однокласниками, я вже чудово усвідомлювала, що інші сім’ї живуть за моделями, в яких батько матеріально забезпечує сім’ю, вирішує всі проблеми, підтримує і захищає; а мама – готує смачні сніданки та вечері, зустрічає вдома, створює атмосферу сімейного затишку.

В нас було по-іншому. А тут ще і я виросла та почала потребувати чогось більшого, ніж гарний одяг та цукерки. Дискотеки, поїздки, походи в кіно з друзями – розваги потребувало коштів. Мама не могла так багато працювати як раніше і наше життя було дуже скромним. Я все частіше відмовлялась від планів та сиділа вдома. Весь час мріяла про те, що після школи вступлю до університету. Це могло стати рятівною паличкою, яка б допомогла вибратись із скрути, побудувавши успішну кар’єру.

Іноді вдавалося знайти підробіток. Я займалась математикою із сусідськими дітьми. Це приносило скромні гроші, проте за рік вдалося накопичити пристойну суму.  Я не розповідала батькам про те, що працюю, адже їм обом не було часу для моїх розмов.

Одного разу, повернувшись зі школи, вирішила перерахувати свої заощадження. Але скринька була порожня і я просто не могла у це повірити. Ввечері, дочекавшись нарешті маму з роботи, я запитала у неї про це. Якраз повернувся і батько. Вони обоє звинуватили мене у наклепі. Мовляв, звідки у мене взагалі могли бути гроші? За “вигадки” ще й покарати мене вирішили. 

Від плачу і образи я просто не могла дихати. Поспіхом накинула пальто і вибігла на вулицю. Як вони можуть так зі мною? Брехня, байдужість, безпросвітність і злидні – те, що я бачила досі, але не хочу жити так далі. Це ж батько взяв гроші, я часто помічала як він заходить до ігрових закладів. Мабуть, програв усе в автомати.

Мені було гірко не від втраченої мрії про сукню на випускний і не через гроші зовсім. Просто розчарування в батьках досягло свого піку. Батько – негідна людина, а мама підтримала його, а не мене…

Я йшла нічним містом і твердо знала як я побудую своє майбутнє життя – почну самостійно і з чистого листа.

Оцініть статтю
Будувати життя слід за власним сценарієм, попри перешкоди