Я працюю у квітковому магазині. Мені доводиться бачити різних людей: одні поспішають на свято до подруги, вибираючи найкрасивіший букет, інші купували квіти для матері чи сестри. Але найбільше я любила, коли приходили молоді хлопці, чи уже старші чоловіки, аби придбати щось коханій.
Протягом року у мене був постійний клієнт: чоловік років 35. Кожного дня він приходив у магазин та обирав найвишуканіші букети. Я навіть думала, як пощастило його жінці, отримувати таку красу і не лише на великі свята. Подумки уявляла, якби таке трапилося зі мною. Ех, ось так, ми і заздримо, не знаючи всієї історії, а вона може бути зовсім не такою щасливою та бажаною.
Чесно кажучи, чоловік ніколи не усміхався, що було дуже дивним, як на мене. В його очах яскраво виднілося кохання, разом із смутком. Одного разу мені спало на думку запитати у нього напряму, як звати щасливицю, яка отримує щоденно такі подарунки.
– Софія. Хочеться, щоб поряд з нею завжди були свіжі квіти.
– Це ж треба, який ви романтик. Ваша кохана, напевно, найщасливіша жінка у світі! – краще б я стримала свого язика та виконувала далі свою роботу без будь-яких розпитувань.
– Можливо, жаль, що вона цього не бачить.
– Тобто?
– Рік назад трапилася автомобільна аварія, після чого Софія так і не прийшла до тями. Я кожного ранку приношу у її палату букети улюблених квітів. Якщо раптом вона прокинеться, зможе побачити їх поряд з собою.
Мені відняло дар мови. Мовчки зібрала та віддала його замовлення. А коли чоловік пішов, більше не змогла стримувати сліз. Яке ж несправедливе наше життя.
