Ми з першим чоловіком не мали дітей. Довго намагались застосувати різні методи зачаття, проте нічого не виходило. Я не розуміла в чому причина, тому що всі аналізи були в нормі. Чоловік вирішив не тратити час зі мною і розлучився.
Я важко переживала розставання. У мене було щось на кшталт депресії. У голову лізли думки про те, що я нікому не потрібна і ніхто мене не полюбить такою. Мені здавалось, що моє життя не має сенсу, тому що ще з малечку мама і бабуся твердили, що основна роль жінки виносити і народити дитину, а я й на це не здатна.
Кожен мій день був сірим і я проживала їх не думаючи про те, що буде завтра. Часто проходячи повз дитячі майданчики на моєму обличчі появлялися сльози. Життя було не справедливе до мене.
Одного дня моя дорога додому була через сквер. У ньому сидів чоловік з дитиною. Він надзвичайно ніжно і з теплотою відносився до малюка. Це була дівчинка двох років. На її ніжках була якась чудернацька конструкція.
У неї з рук випала іграшка, яка покотилась прямо до моїх ніг. Я взяла її в руки, щоб віддати.
–Дякую вам. – відповів чоловік.- Сьогодні вона особливо весела, всі іграшки розкидає.
-Напевно мама відпочиває, поки тато гуляє з малечею.- сказала я.
-Наша мама, залишила нас після народження, тому ми самі справляємось.
Мені було не зручно за мої слова, хто тягнув мене за язик. Проте у нас все ж таки зав’язалась розмова. Виявилось, що він також розлучений. Його дружина не хотіла дітей і коли завагітніла хотіла позбутися дитини, але чоловік настояв на виношувані. Вона вела не здоровий спосіб життя, продовжувала курити протягом вагітності, не зважаючи на заборони. Тому при народженні у дівчинки виявили клишоногість і вроджену ваду серця. Мати одразу відмовилась від дитини. Чоловік оформив опікунство на себе та незабаром вони розлучилися. Він з раннього віку самостійно годував дитину, міняв підгузки і возив на лікування.
Не зважаючи на все Аліса була чудовою дівчинкою і в неї був люблячий батько. З вихованням допомагала також мати чоловіка, але зараз вона була в селі.
Згодом я почала частіше бачитись з Алісою і її татом. Час пролітав непомітно і ми зблизились. Нам стало зрозуміло, що жити один без одного більше не можемо. Тому через рік ми одружились. У Аліси появилась ще й любляча мама, хоч не рідна, але я полюбила її як свою.
Ще через деякий час виявилось, що завагітніла. Мені було важко повірити в це, тому я обходила всі відомі лікарні, щоб це підтвердили. У нас народився здоровий хлопчик.
Що до мого колишнього чоловіка, виявилось що у його другої дружини також немає дітей. Можливо причина була не в мені?