Я дуже за3дрю людям, у кого дружня родина, яка готова підтримувати один одного у будь-якій ситуації. У моїй родині все інакше. Два роки тому в нашій сім’ї трапилась подія, про яку навіть сор0мно говорити.
Всі пр0блеми були з боку маминої лінії. В моєї бабусі була двоюрідна сестра — бабуся Ганя (я її так називаю). Так сталося, що дітей в неї не було. Чоловік п0мер, ще коли вона була зовсім молода. Нікому було за нею доглядати, так, як моя бабуся проживала близько, то та мусила навідуватись до неї. Пізніше, як бабуся Ганя 3анедужала, моя бабуся доглядала за нею до самої смерт1. Та написала заповіт, в якому вказала, що будинок, і всі речі вона передає у спадок моїй сім*ї.
Будиночок був зовсім занедбаний та старенький, моя бабуся навіть не знала, що з ним робити. Все було таке давнє і зруйноване, що ми навіть не розуміли, з чого почати.
Аж ось з’явися брат покійної баби Гані, про якого раніше я навіть ніколи не чула. Приїхав він з родиною, які тільки почув, що його сестра віддала будинок двоюрідній родині. Я була шокована такій нахабній поведінці…Як йому взагалі не соромно?
– Ти мене вибач звісно, але будинок, по закону, належить мені, я її рідний брат, а ти просто двоюрідна сестра, та ще й не кровно рідна! – хамовито заявляв брат покійної.
– По якому це закону? А те що ти, її рідний брат, навіть ні разу не навідав цюстареньку та хвору жінку, це нічого? – обурювалася моя бабуся, і я була повністю з нею згодна.
– Не приїздив, бо не мав як!
– А от як вона померла, то в тебе з’явився час? А хто ж останні роки за нею доглядав? А хто сплатив гроші за всі необхідні похоронні дійства? Ти ж ні копійки не дав, тебе навіть на похороні не було! Як ти взагалі можеш тепер щось мені заявляти?! – в очах в бабусі я побачила шалену злість, такою я її ще ніколи не бачила…
– Давай так, щоб без всієї тієї судової тяганини — ти перепишеш на мене будинок, а сама залишишся без жодних проблем…– запропонував цей нахаба.
Які ж люди бувають корисливі та жадібні! Цей брат бабусі й копійкою може вдавитись. Як розповідала бабуся Ганя, він має свій бізнес, завжди при грошах, квартиру в столиці має, от навіщо йому це старий будиночок?
Дідусь, як тільки почув, що той погрожує бабці, одразу ж поліз з кулаками до того жлоба! Тут і зав’язалась бійка. Сусіди одразу ж викликали поліцію, і майже всіх, хто брав участь у бійці забрали в відділок. Мені тоді було дуже соромно, що я маю таких родичів…
Трохи пізніше, як усе вщухло, до нас прийшов лист на ім’я бабусі. Той безцеремонний і справді подав позов до суду на спадщину бабки Гані. Скільки нервів ми витратили, і скільки ще доведеться…
А у вас траплялись колись такі ситуації? Як ви вирішували все?
