Я повертаюся додому однією і тою самою дорогою вже багато років. На моїх очах будувались нові будівлі, відкривались магазини та росли дерева. Лиш одне було не змінне – чоловік який сидів на лавці майданчику, біля нашого будинку. Він був бездомним. Наскільки мені було відомо колись у нього було все: дружина, житло і робота. Проте хвороба стала на його життєвому шляху.
Дружину звали Ангеліна. Вони жили в сусідньому будинку. Ця сім’я була напрочуд приязною і доброзичливою. Пара планувала завести дитину. Коли вони обстежувались перед вагітністю в Ангеліни виявили злоякісне захворювання. Чоловік не полишив її, а навпаки всіма силами намагався вилікувати кохану. Він продав машину і розпродав цінні печі з квартири. Проте дружину він не зміг врятувати. Після трьох років боротьби вона покинула цей світ.
Чоловіка звали Володимир. Після всіх цих подій він шукав розраду на дні пляшки. Його запій міг тривати понад тиждень. Його керівництво спочатку дало чоловіку час, щоб оклигати, але згодом і вони зрозуміли, що з цього кола виходу немає. Володимира звільнили, він не зміг виплачувати комунальні послуги. Тому після довгих місяців в тумані, щоб розплатитися з боргами він був змушений продати квартиру. Достовірно невідомо, як чоловік опинився на вулиці. Проте він залишився у дворі де колись його життя мало сенс.
Я ніколи не давала грошей безхатькам. Але була передноворічна ніч і хоч я була впевнена, що він потратить їх на випивку, все одно дала пару гривень. Я хотіла прослідкувати куди піде чоловік, щоб знати на наступний раз, як він використовує гроші. Проте мене охопило здивування. Володимир купив трошки продуктів, а потім підійшов до бабусі Валі яка продавала букети з сухоцвіту. Він купив один і попрямував в сторону кладовища. Воно було неподалік від нашого дому.
Тепер мені стало зрозуміло кому був призначений букет. Чоловік поклав його біля засніженого пам’ятника. Ще деякий час він говорив як сумує за дружиною, розповідав як важко йому без неї.
Після побаченого мені накотилися сльози. Я зрозуміла, як наше життя може змінитися в один момент. Ми не володіємо ним, тому з будь-ким може трапитись подібне. В цю хвилину, я згадала, всі побажання здоров’я від близьких і родичів, не даремно про це на застіллях говорять в першу чергу.
З того часу ми з чоловіком старались допомогти Володимиру. Спершу приносили одяг та їжу. Згодом мій чоловік знайшов для нього роботу. Колишній бездомний зміг хоч на трішки повернутися до нормального життя. Він не вживав спиртного та знайшов невеличку квартиру для оренди. Вона була не в найкращому стані, але знаходилась біля кладовища. Він кожного дня до сьогодні ходить туди, щоб розповісти дружині як її любить.
