Мені було тринадцять, і той день я не забуду ніколи…Взагалі кажуть, що п0гане запам’ятовується найкраще, на жаль. Так сталося і зі мною. То була п’ятниця, я в цей час зазвичай їздив до бабусі на вихідні, але вирішив залишитись вдома, бо в суботу друг запросив на день народження. Про це батькам не сказав, не думав, що в цьому є потреба. Тим більше вони працюють, і їм взагалі не до моїх проблем. Але я так пошкодував, що не сказав матері, що після школи я прийду до дому, а не до бабусі…
Зайшов у квартиру й одразу помітив чоловіче взуття. В батька таких кросівок не було…Трохи згодом почув і дивні звуки.
Я був підлітком і чудово розумів, що це означає. Але мені тоді дуже не хотілося вірити, що там моя матір. Дуже гучно закрив вхідні двері, щоб мене почули. Після цього з кімнати вибіг чоловік, поспіхом одягаючись. Мені хотілося набити йому пику, але я стримав себе…Після того, як та людина пішла, я зайшов до спальні батьків.
Мати сиділа на ліжку і дуже голосно плакала. Видно, як їй було соромно…Вона благала мене не розповідати про це татові, що такого більше ніколи не буде, що їй дуже прикро…Для мене це був дуже сильний стрес, я отримав психологічну травму на все життя, тому зараз у мене не клеїться з дівчатами.
Я зробив все так, як мене просила матір. Нічого не розповідав татові й ми жили як і раніше, вдаючи, що ми щасливе сімейство, хоча я після того дуже змінився. Тепер мені 23, і я почав думати, а чи правильно я зробив, що не розповів все татові? Як би зараз склалося наше життя…
