Мені сорок п’ять років. Разом з чоловіком Михайлом виховали трьох чудових дітей. Старшій Марії двадцять чотири, Сергію двадцять, а молодшій, Марині — сімнадцять. В шлюбі зі своїм першим чоловіком я прожила довгих двадцять п’ять років. Це число досі здається мені величезним. Все в нашій родині було добре, але кожного разу мені не вистачало романтики та чогось нового. Михайло був на тринадцять років старший за мене, про яку пристрасть може йтися в п’ятдесят вісім? Чоловік був бізнесменом, тому весь час заклопотаний у своїх справах. Зранку до вечора він знаходився на роботі, на любов вже часу і сил йому не вистачало…Чому я не пішла від Михайла раніше? Бо любила й поважала попри все…Та й він був надійним супутником, чоловік міг дати все нашим дітям, на нього завжди можна було покластися.
Я теж без діла не сиділа. Вже ось майже тринадцять років працюю на одній фірмі бухгалтером. Не могла довго сидіти в декреті, після трьох дітей хотіла реалізуватися, та й диплом пилився просто так на шафі. Працювати з чоловіком не хотіла — намагалась бути хоч трішки незалежною. Заробітна плата була непогана, проте стабільна. Всі кошти витрачала на себе та власні втіхи…
Якось посварились дуже з чоловіком…Той не хотів відпускати мене на корпоратив. Проте я пішла. Мене нудило від спокійної рутини. Я хотіла розважитися…Проте трохи перестаралася — наступного ранку прокинулася в ліжку свого колеги Олександра…Але не шкодувала про це. Чоловік певно телефонував мені разів з десять…З того дня між мною й Олександром спалахнула пристрасть.
Це можна було назвати службовим романом. Ми майже місяць приховували наші стосунки, проте деякі колеги вже почали підозрювати щось неладне. Кожного дня після роботи я була в прекрасному настрої, чоловік не міг зрозуміти, що зі мною таке відбувається…
Олександр був на три роки молодший від мене. Він був колись одружений, дітей не мав…З ним я відчувала себе справжньою жінкою. Згодом до мене дійшло, що без Олександра не можу витримати й дня…Я не могла ним напитися. Вирішила про все розповісти чоловікові…
Розмова виявилась не з простих. Михайло кричав, йому не хотілося вірити, що його дружина йому зраджувала. Все це чули діти й не розуміли мене, чому я пішла до іншого чоловіка…Вони не могли второпати, яке може бути кохання в сорок п’ять, і чого мені взагалі не вистачає з їхнім татом…Та я була по вуха закохана в Олександра.
Сподівалася на підтримку старшої доньки — в неї вже була своя родина, дитинка…Але й вона відвернулася від рідної матері.
Михайло не став нічого ділити…Будинок залишив мені, сам поїхав жити на квартиру, в якій колись ми тільки починали наше подружнє життя. Марина та Сергій не хотіли залишатися зі мною, а пішли в слід за татом.
Олександр мене втішив. Він одразу переїхав жити в моє помешкання. Кожного ранку приносив мені каву в постіль. Ми ходили в ресторани та на вечірки. З ним я відчувала себе знову на вісімнадцять років. Через місяць ми зіграли невеличке весілля, то було схоже більше на гулянку для колег. Діти не прийняли мого запрошення, лише наймолодша, Марина, надіслала у вайбер листівку з привітанням.
Та згодом ці вечірки та галасливі компанії почали мені набридати…На фірмі був повний завал, Олександр скидав більшість справ на мене. Якось я затрималася довше на роботі, ніж він. Коханий навіть не думав зачекати мене, або ж хоча б допомогти. Коли я поверталася до будинку, то почула музику.
Виявилось, що до нас приїхали родичі Олександра, аби познайомитись з невісткою…Я була не рада бачити стільки людей в себе вдома…Олександр навіть не попередив мене. Я дуже виснажена після роботи. Та рідня коханого не звертала на мене й уваги. Всі пиячили та веселились. Коли я вийшла зі столу, то Олександр навіть не помітив цього.
Мені захотілося вийти на балкон, аби подихати свіжим повітрям. Нарешті я відчула полегшення. Почала згадувати Михайла та дітей…З ними було так добре і спокійно…Зараз рідна дитина й знати мене не хоче. Стільки всього втратила. Боже, що ж я накоїла?!
