8 листопада, 11:56
– Доброго ранку Борисе Олександрович.
– Доброго, я Вас слухаю.
– Я щодо Олени Степанівни. Вона сьогодні знову не з’явилась на своєму робочому місці, хоча обіцяла сьогодні виконати усі поставлені завдання минулого тижня. Замінити немає кому, тому вирішила повідомити Вас як директора.
– Добре, я поговорю з нею особисто.
Офіс. Купа невирішених питань. Третя чашка кави за ранок на столі. Так виглядають мої дні, працюючи директором у фірмі. Олена моя дівчина, з якою я довгий час знайомий і тиждень тому я замовив дизайн кільця для пропозиції. Зараз окрім рутини на роботі я постійно думаю за пропозицію й наше майбутнє…
– Люба, привіт.
– Привіт милий.
– Як себе почуваєш?
– Сьогодні мені щось зле, не можу ніяк встати з ліжка навіть. Дуже болить голова.
– Ти викликала лікаря?
– Ні, у цьому немає потреби, у мене таке часто трапляється, просто це від перевтоми.
– Ось чому ти не прийшла…
– Як ти зрозумів, то так, я не змогла прийти й мені дуже прикро…
– Добре, одужуй, я заїду до тебе увечері.
– Мені здається, краще сьогодні мені побути ізольованою від людей, тому пробач, не сьогодні.
На цьому наша телефонна розмова закінчилась. Я знову не міг сконцентруватись на праці, тому вирішив узяти перерву й посидіти на даху, щоб налаштуватись на розв’язання питань з гори паперу на моєму робочому місці.
Я не знав як мені поступити з Оленою, бо я дуже співчуваю їй і мені боляче самому від таких новин, але довгий час через її мінімальну працю компанія йде в мінус і я дуже багато на що закриваю очі, щоб її не звільнити.
Завершення робочого дня. 19:09
Я замовив доставку на дім, вказавши її адресу. Вирішив зробити їй приємно і тому купив її улюблені солодощі з фруктами та квітами. Кур’єр через годину повідомив, що отримувач так і не відчинив двері, тому залишив замовлення під дверима.
– Мабуть, їй дійсно зле — подумав я.
23:26
Перед сном я зайшов у Instagram, де переглядав розповіді друзів. Там я наткнувся на нещодавно зроблене фото у клубі подруги моєї дівчини, де вона також була. Я написав їй, розпитуючи чи скоро вони додому.
9 листопада, 1:37
– Лєнка ще зі мною, ми ще трішечки й додому, обіцяю, зі мною Саша, тому не переживай! – відповіла знайома через тривалий час.
1:46
– Добре, тоді не переживаю за вас, але стримай свою обіцянку! – довго думаючи, я все-таки відписав, хоча я був шокований такій правді.
4:55
Я зовсім не міг заснути, бо увесь час думав за неї. Так, я частково переживав за її нічну прогулянку, але мене зовсім не це турбувало. Невже увесь цей час вона мене використовувала?
10:37
Я не виспався і був дуже втомленим, але потрібно було бути в офісі. Робота кипіла і до мене завітала моя секретарка, яка знову запитувала щодо Олени Степанівни.
– Борисе Олександрович, я розумію, але нам потрібно або замінити іншим працівником або відмовити нашим замовникам. Іншого варіанту на жаль немає.
– Не переживайте, я звільнив Олену і завантажив на сайт оголошення, що ми шукаємо нового працівника на дану посаду.
Звільненням це не закінчилось. Ми зустрілись у нашому улюбленому ресторані останній раз, бувши у відносинах. Я проаналізував цієї ночі усе заново і зрозумів як багато я не помічав того, що вона користувалась і брехала мені. Я не хочу пов’язувати своє життя з такою людиною, тому це був кінець.
