Я мріяла про дитину. Однак наші старання з чоловіком протягом років були марними. Коханий мріяв про сина, а я не могла йому його подарувати. Ми пройшли десятки оглядів у лікарів, аналізів, препаратів.
Одружені були уже протягом 8 років, а дітей все було. Навіть моя мати зі свекрухою почали все частіше докоряти нам. Звичайно, ми не одразу призналися, що наші старання марні. Спочатку були байки про те, що потрібно пожити для себе, хочемо зробити кар’єру, подорожувати світом і таке інше.
Ігор настільки мріяв про спадкоємця, що при кожному тесті на вагітність шукав в інтернеті дитячий одяг для малюка, іграшки, одного разу навіть контакти дитячого садочка знайшов, коли у мене була затримка.
Мені виповнилося 35 роки, і здається, руки уже почали опускатися. Дуже хотілося втекти, відправитися у подорож, але ми не могли цього зробити у зв’язку із ситуацією в країні. Ігора б просто не випустили через кордон. Зате коханий знайшов невеликий котедж у горах.
Одного дня, після прогулянки, я відчула, що мені поморочиться в голові. Відчуття були такі, що ось-ось втрачу свідомість. Про вагітність і думки не виникало. Ну різне ж буває – гірське повітря, за обідом з’їла щось не те, або просто стомилася. Через два тижні до мене прийшло усвідомлення, що у мене знову затримка. Я побігла у найближчий магазин по тест.
Тест показав дві смужки. Отже, – вагітна. Перше був шок, потім радість і вкінці нерозуміння, – а що робити далі? Повертатися у рідне місто, чи залишатися тут. Народжувати вдома, чи в іншій країні? Опанувавши власні думки, я поспішила до коханого із радісною новиною.
Уже через тиждень ми повернулися у рідний будинок. Ще через два у нашій спальні стояло блакитне ліжечко і багато-багато іграшок. Думаєте, це подарунки? – Ні. Ігор все замовив самостійно. Це навіть лякало.
Ми вирішили не дізнаватися стать дитини до самих пологів. Я хотіла сюрприз, а чоловік був впевнений, що буде хлопчик. І ось, того особливого ранку народилася наша крихітка, – дочка. Я плакала від щастя, а Ігор не захотів й подивитися на неї. Після 9 років спроб, він не підійшов до нашої дитини!
Повернувшись з пологового будинку, я уже не побачила його речей вдома. Ми більше з ним не бачились. Через декілька років із соціальних мереж я побачила, що він вдруге одружився, а нова дружина народила йому бажаного сина. Ну і нехай.
Я – щаслива матір донечки і більше мені нічого не потрібно.
