Маю старшого брата, різниця між нами 10 років, йому в цьому році 50. Він вд1вець, тому намагаюся своєю родиною заповнити його душевну порожнечу. Його пропозицію приїхати до нас на дачу на все літо ми всі зустріли радо. А і справді, що йому робити в задушливому місті? Постійним місцем роботи він не прив’язаний, так, має свій підробіток, та й годі. Подумалося, що його чоловічі руки й на дачі в пригоді стануть, бо мій чоловік в силу своєї зайнятості на службі на дачу тільки заглядає, а весь тягар дачних розкошів несу сама з дітьми. І все було просто чудово, поки гірка правда не розкрила мої очі — працювати брат не збирався зовсім.
Родина у мене по сьогоднішнім міркам велика , маємо з чоловіком трьох дітей, вже й онуча є. Є для кого жити та працювати. Саме тому і намагаюся відпустку брати влітку. Звичайно ж не для того, щоб відпочити, а щоб родині своїй більше користі принести, більше стабільності, хоча б у продуктовому питанні. Дякувати Богу дачу маємо хорошу, і будинок облаштований всіма зручностями для проживання великої родини, і городу 20 соток. Щедро дарує врожаєм фруктовий сад, який ми 10 років тому садили всі разом. Тут є де посадити все необхідне, тому і проводжу на дачі й свої вихідні, і свою відпустку. Полуниця, малина, смородина, а далі вже огірочки, помідори, перець, картопля все зі свого городу. Всього всім вистачає, бо закрутки роблю для всієї своєї родини.
Маю я і старшого брата, який завжди для мене був взірцем. Йому зараз 50 і він переживає не найкращі часи.Останні десятиліття між нами сотні кілометрів, він з родиною жив у великому місті. Зустрічалися рідко, все більше телефонували один одному. Та навіть з тих телефонних розмов зрозуміла я, що не все просто у житті мого брата Миколи. Запідозрила, що він схиляється до 4арки, але втручатися в його особисте життя не стала. А після того, як померла його дружина, і взагалі не сміла про це не згадувати не нагадувати, бо невимовно шкода було брата.
В одній з останніх наших телефонних розмов Микола сказав, що він збирається до нас приїхати на все літо. І йому розрада буде, і мені допомога на дачі. З роботою в нього проблем немає, бо нем ає і самої роботи, тобто постійної, а так, підробітки. Звичайно ж ми всі були тільки за таке братове рішення. І в першу чергу я, бо ж думала, що його чоловічі руки мені дуже у пригоді стануть на ти х моїх сотках. І все було спочатку саме так, аж поки я не зрозумі ла, що допомоги від брата я не дочекаюся, він взагалі не збирає ться трудитись. Абсолютно ні в чому, ні дошку в паркані прибити, ні смородини нарвати нічого. Він просто днями просиджував у хо лодку, розповідав як йому важко живеться і попивав холодне пив о.
На городі в мене почалася гаряча пора, треба й перші огірки зібрати та законсервувати їх для всіх, а там трава лізе на картоплі, треба сапати, аж горить. А тут у чоловіка видалася можливість побути з нами вихідні, тож треба б і про святкову вечерю для всієї родини подбати. Тут поміч брата ой як потрібна мені була, ми б разом швидко з усім впоралися. Але він і не ворухнувся, все дісталося моїм рукам та моїй спині. Прикро, але брат навіть і не звернув уваги на те, що я весь день як муха в окропі прокрутилася. Він невимушено сидів за столом разом з нами й почувався дуже добре, без жодного докору сумління.
Мабуть, він звик так, що жінці не треба допомагати, та тільки мене таке ставлення не влаштовувало. Тепер я розумію наскільки складне життя було у моєї покійної невістки. Стали зрозумілими всі її напівнатяки у минулому. Тільки її вже не повернеш, а мені треба якось жити з цими новими обставинами.
У брата мого ще доволі сили в руках і уміння на всіляке майстрування. Він би запросто міг знайти собі й підробіток у нашому дачному селі, і просто корисне зайняття на нашій ділянці. Одна біда , не знаю як йому сказати це і не образити, адже ситуацію цю однозначно треба виправляти і надалі залишатися рідними людьми.
