В одному з дорогих ресторанів столиці снідала Карина, часу на те, щоб їсти вдома в неї не було, адже час — гроші, а дівчина досить зайнята та успішна бізнес-леді. Раптом до неї зателефонувала мама. “Мама ніколи не дзвонить через дрібниці “ – подумала Карина, і одразу ж відповіла на дзвінок.
– Доню, будь ласка, приїдь до дому, в батька стався інсульт, лікарі кажуть, що він довго не протягне.
Ці слова не дуже засмутили Карину, проте настрій в неї зіпсувався, вона не хотіла їхати до дому, їй було все одно на батька, вона не хотіла його навіть бачити, проте їй стало шкода маму, і вона пообіцяла приїхати, як тільки вирішить свої негайні справи.
Зараз Карина успішна та багата дівчина, вона має свою мережу магазинів, декілька офісів, багато рекламних проектів. Карина весь час зайнята, життя навчило її багато працювати, аби досягти великих цілей. Але ще 15 років назад все було інакше, Каріна погано навчалась в інституті, в неї були проблеми з алкоголем та вечірками, вона весь час була в пошуках себе, це і не подобалось батькові Каріні, йому набридла така поведінка доньки, тому, аби провчити її, він вирішив вигнати Карину з дому.
Дівчина досі пам’ятає той день, як батько викидав всі її речі, як він кричав, що Каріна більше не отримає від нього ніяких грошей, що вона безвідповідальна, і без свого батька вона ніхто. Ці слова неабияк зачепили дівчину, тому вона пішла.
Деякий час дівчина жила у своєї одногрупниці, потім вона влаштувалась на роботу офіціанткою, Каріні довелось працювати у дві зміни, аби заробити більше грошей, і з’їхати на найману квартиру. Їй було важко, часто було таке, що не було навіть що з’їсти, проте дівчина трималась, вона хотіла довести своєму батькові, що вона зможе прожити без його допомоги. Мама Карини часто плакала і навідувала свою доньку, постійно пропонувала гроші, але дівчина не брала їх, вона більше ні копійки не брала у батьків.
Одного разу дівчина зрозуміла, що їй потрібно змінити щось у своєму житті, і працювати весь час офіціанткою і на інших дешевих підробітках вона більше не могла, тому Карина взяла квиток на поїзд, і поїхала до столиці, в пошуках кращої долі.
Перший час дівчині було дуже важко, вона хотіла покину все, і знову поїхати до дому, але нові друзі допомогли дівчині в її важкий час. Завдяки новим знайомствам Карина влаштувалась на престижну роботу, вона відкладала гроші й з часом відкрила свій невеличкий інтернет-магазин, він став популярний, тому їй довелось розширити свій бізнес : вона винайняла офіс в центрі міста. Спочатку в її команді було всього 5 людей, але з часом кількість працівників збільшувалась. Її справи пішли в гору, бізнес розквітав, гроші лились рікою.
Здавалось, в її житті все стало так добре, вона нарешті довела батькові, що вона може бути успішною, вона досягла більших вершин ніж він. Але слова, якими батько колись її образив, вона буде пам’ятати все життя. Єдина рідна людина, яка підтримувала Карину, була її мати. Вона іноді приїздила в гості до Карини, мати хотіла, аби вона помирилась з батьком, але Карина навіть не хотіла слухати про нього, проте на цей раз дівчина вирішила послухатись маму і поїхати до батька.
Вже наступного дня Карина була у своєму маленькому містечку, вона не була тут 15 років, проте їй здалось, що тут нічого і не змінилось, як і будинок, в якому колись жила дівчина. Вона довго стояла на порозі квартири, та все ж поборола себе, і постукала у двері. Мати відчинила Карині, і дівчина побачила в її очах втому та біль, їй було важко дивитись на маму.
– Кариночко, проходь, батько чекає на тебе.
Дівчина пройшла в кімнату і побачила батька, спочатку вона його не впізнала, він змінився, за останні 15 років він дуже постарів. Батько помітив Карину, він довго дивився на неї, від чого дівчині стало ніяково. Вона підійшла ближче до дивану, на якому лежав батько, і присіла. Карина міцно стиснула руку тата, вона хотіла плакати, але стримувала свої емоції. Батько не міг говорити, він почав плакати й стогнати. Карина злякалась і вибігла з кімнати. Поки мама заспокоювала батька, дівчина вирішила поїхати в готель, вона не змогла ночувати вдома.
Вранці мама зателефонувала і сказала, що батько помер. Після похорон Карина вирішила деякий час побути з мамою, вона не могла залишити її в такий складний час.
– Карина, я зовсім забула, батько просив передати тобі цього листа після його смерті, — мати протягнула мені конверт зі знайомим почерком.
“Доню, якщо ти читаєш цього листа, мене певно вже немає. Кариночко, мені дуже шкода, що я не говорив тобі цього раніше, що люблю тебе і пишаюсь тобою. Я не хотів тоді тебе так образити, я ненавиджу себе за ті слова, вибач мені, я хотів як краще…”
Дівчина не змогла далі читати листа, руки тремтіли, а з очей почали виступати сльози…
