Був ранок. Я вирішив зробити собі вихідний. Прокинувся, дружина зробила мені сніданок. Насмажила смачних сирників і зробила запашну каву. Як же я люблю сирники своєї Аліни, так називалася моя дружина. За сніданком, Аліна, назвала наш розпорядок дня, я повинен був відвести донечку в садок, купити продукти і зайти в аптеку за ліками. Щось моя Аліна трохи прихворіла, погода, напевне така, простудилася, адже на вулиці вже холодно. Було якраз кінець осені. Я одягнувся, дружина зібрала доню і ми вийшли з дому. Я провів свою малечу в садок, побажав гарного дня їй, і вирушив за покупками до найближчого магазину. Все купив по списку, як казала дружина. І ще повернув в аптеку. Вийшовши з аптеки, я замітив, як на сходах, прямо біля тієї аптеки, сидить чоловік, старенький вже, і грає на скрипці. Я підійшов до нього, бачу в нього руки вже від холоду аж посиніли. В пакеті у якому він хотів, щоб кидали йому гроші за виконання гри на скрипці, нічого не було. Дідусь в один момент перестав грати. Я вирішив його запитати, чому він у такий холод тут сидить. І ще й без рукавиць, тай куртка у нього була якась дуже легка на таку погоду. Дідусь усміхнувся мені, і нічого не відповівши, почав грати дальше. Я вирішив кинути йому гроші в той пакет, бо ж старенький дійсно красиво грав на скрипці.
Прийшовши додому, дружина почала оглядати покупки, які я здійснив. І виявилося, що я ще не все купив. Не побачив ще одні ліки у списку, тому змушений був повертатися в аптеку, докупити.
Я вийшов з дому і пошов до тієї ж аптеки, що і заходив спочатку. Дивлюся, дідусь знову сидить, мерзне і грає на скрипці. Я купив те, що мав купити і вийшов. Бачу, а дідуся вже немає, він вже десь у ста метрах від мене. Мені було дуже цікаво, чому цей дідусь у такий холод, повинен тут сидіти, щось тут не так. Мені стало шкода його. Я вирішив прослідкувати за ним і подивитися куди, він все ж таки піде. Дідусь йшов у напрямку нашого місцевого ринку. І бачу, він заходить в якусь будку. Вона так страшно вигляда, що мені було аж неприємно заходити за ним, але було цікаво, що він там робить. Я зайшов вслід за дідусем, побачивши, що крім нього, тут є ще хтось, дідусь настрашився. У будці було два крісла, стіл і маленьке ліжко, де напевне він спав. Я запитав, як його звати. А звати дідуся, Микола Сергійович. Він розповів мені свою жахливу історію, чому він мусить таким чином заробляти гроші. Сказав, що донька з чоловіком вигнали його з дому, він не має де жити, а в цю будку його пустив товариш. Він живе вже тут місяць. Каже, грошей нема, бо донька ще й пенсію забирає. Мені дуже стало шкода дідуся. Я залишив на столі йому трохи грошей і сам пішов додому.
Вдома розповів дружині про ситуацію, яка склалася і чому мене так довго не було. Ми вирішили з Аліною, пустити дідуся до нас на дачу. Там і так ніхто не живе, а зараз наступає зима, морози, бідний дідусь, просто замерзне. Я прийшов на наступний день до тієї будки, в якій жив Микола Сергійович і сказав йому, нехай збирається. Ми поїхали на дачу, я розповів дідусеві як тут себе поводити, як включається опалення, купив йому продуктів на перший час. Дідусь був дуже вдячний за наш вчинок з Юлею. Він аж розплакався. Таких людей, як Микола Сергійович багато, ми просто зобов’язані їм допомагати.
