Тамара, або як я її називаю — Томка, моя двоюрідна сестра, менше від мене на три роки. Ще з самого дитинства мене завжди змушували панькатися з Томкою, а вона як та жуйка, завжди до мене липла, і не давала мені спокою. Так було завжди, навіть зараз, коли мені 21, я вже закінчую університет, Томка дала про себе знати.
До мене звернулась її мама, тітка Олена, з проханням допомогти її донечці зі вступом в університет. Я звісно не горіла бажанням допомогти “любим родичам”, але повинна була, адже моя мама б від мене не відчепилась би, та й і родичі всі почали говорити, що я погана, і не допомогла сестричці.
– Так, звісно, допоможу, але все, що я можу зробити, це просто звернутись в деканат, “замовити слівце”, але все ж залежить від вашої доньки.- відповіла я тітці Олені.
– Ой, Аню, ми тобі дуже вдячні будемо! Дякую!- мовила тітка.
– Та поки немає за що!
Як ви вже здогадались, всіма документами й іншими клопотами займалась звісно ж я, адже Томка навіть не хотіла напружуватись, а лише удавала, що їй важко, і вона в тому нічого не розуміє. Мені звісно було дуже образливо, адже коли вступала я, мені ніхто не допомагав.
Сьогодні я бігала в деканат і домовилась, аби в Томки прийняли документи, і їй було легше на вступних іспитах. Про це попередила тітку Олену, адже знала, яка Тамара буває безвідповідальною.
Як я і думала, Тамарка не прийшла. Я їй телефонувала, напевно, разів дванадцять, але слухавки вона не брала. Тому я вирішила зателефонувати тітці Олені.
– Ой, Аня, вибач, я не знаю, чого вона не прийшла, сама їй телефоную, а вона не бере слухавки — вибачалась тітка.
– За що ви вибачаєтесь? То ж ваша Томка не прийшла.
– Ну нічого, вона в інший день прийде.
– В який це інший день? Вступні дні вже минули, а більше просити я не піду, адже мені залишилось всього пів року, а я не хочу псувати собі подальше навчання.
Мої слова вразили тітку. Вона не очікувала від мене такого, адже завжди я поступалась, а тут нарешті показала свій характер.
Цього ж вечору до мене зателефонувала мама, і я вислухала від неї різні докори на рахунок Томки, я вирішила не сваритись з мамою, а почекати, поки все втрясеться. Але думки своєї я змінювати не буду — нехай розбирається з усім сама, вже не маленька!
Томка все ж вступила в університет. Я дізналась цю новину від мами. Великий хабар і жалісливі благання тітки Олени зробили свою справу. Вступила Тамарка на той самий факультет, що і я, але не пройшло навіть пів року, як Тому вигнали, через неуспішність і безліч пропусків. Ну і ну, а вони що думали, що тут медом намазано, і я тут просто відпочиваю? Аж ніяк!
Хоча свою сестричку я все ж переоцінила, думала, що вона хоча б рік довчиться, а тут і до першої сесії не пробула, не бачити їй успішного майбутнього. Але все ж бажаю їй знайти чоловіка, який буде її забезпечувати, адже тітку Олену шкода…
А таким людям навіть щастить, які нічого не прагнуть, а звикли, що за них все роблять. Та все ж я сподіваюсь, що все в цьому житті стане на свої місця.
Можливо хоч тепер мої любі родичі зрозуміли, що не я винна в тому, що Тамарку не взяли в університет?
