У мене сім’я завжди була дружня. Мама з татом любили нас із молодшим братом і давали все, що тільки можуть дати від себе люблячі батьки. Татко працював тоді на заводі, який виготовляв молочну продукцію. У них, крім молока, сиру і сметани були ще й різні солодощі молочні. Тому ми не могли себе стримати і кожного дня намагалися знайти привід, щоб відвідати татуся. А він ніколи на нас не крича8, завжди казав :- О, мої горобці, прилетіли, вже хочуть щось поїсти. А мамуся сиділа вдома і приглядала за нами, готувала їсти поралася по господарству, ходила в город, прополювала грядки. Все для того, щоб чим більше запастися на зиму різної городини. Інколи йшла до тьоті Люби робити по дому якусь роботу, а та їй платила гроші за це. А ще мама їздила на ринок продавала лісові гриби і ягоди. Вона в мене ще той фанат ходити в ліс, завжди нас брала з собою, привчала також до збирання й казала:- В житті інколи буває дуже 8ажко, тому треба вміти робити все і роботи не цуратися. Тепер я почала розуміти й згадувала мамині слова, що інколи й справді приходить якась така чОрна смуга, що дійсно не можеш з8ести кінці з кінцями.
Роки йшли, ми підростали, мама з татом продовжували працювати і якось вирішили зайнятися своєю справою. Татко сказав, що вже не хоче робити на заводі, прийшло нове керівництво, щось йому там не сподобалося, а жити то треба за щось. От і придумали вони з матір’ю власний бізнес. Почали займатися вирощенням овочів у теплицях. Місце, щоб поставити теплиці у нас біля дому було, тому й почали встановлювати першу. Потім через два роки другу. І знаєте, ця справа їм дуже вдавалася, вони були захоплені нею, та й прибуток приносили теплички дуже добрий. Ми з Ігорком були раді допомагати батькам. Згодом у нашій сім’ї появився автомобіль, тато, крім того, що збував всю продукцію тепличну, почав ще й сам продавати на ринках. Одним словом родина вийшла на новий рівень у фінансовому плані. Я перейшла в одинадцятий клас, Ігор у восьмий. Думала куди б то мені вступати і вирішила стати юристом. Мені завжди подобалася робота нотаріуса. Склала іспити й пішла вчитися, приїжджала часто додому після навчального тижня. І якось так одного разу я прибула і побачила, що татусеві моєму зовсім кепсько. Мама біля нього плаче, не розуміла, що сталося, а виявляється йому стало погано й лікарі заборонили декілька тижнів взагалі виходити з дому, була підозра на інфаркт. Так йшов один тиждень, другий татові не ставало легше. Мамочка просила помочі в сусідів, бо не справлялася із теплицями сама. І тут сталося непоправне, у батька виявили черговий приступ і врятувати його вже не змогли. Казав лікар:- Розширений інфаркт. Матір після смерті батечка довго не могла прийти до себе, я її вмовляла, щоб взяла себе в руки, що вона має ще виховувати молодшого братика.
Матуся ніби й не здавалася, але було видно як вона всередині душі страждає. Ігорко виріс, саме закінчував школу. Мама щось взагалі здала позиції, теплиці довелося продати, бо сама собі раду дати не могла. Одним словом я подумала, якщо ще Ігор піде вчитися кудись в інше місто, то їй стане зовсім погано. Так в принципі й сталося, ще якось перші роки матінка трималася, а потім зовсім занепала духом. Я закінчила свій університет, вийшла заміж, чоловік трапився дуже хороший. Щоправда, мало заробляв, бо ніяк не міг знайти себе у справі, яка була б по душі. Але ми жили щасливо, потім народилася донечка. У фінансовому плані нічого не змінилося. Я, якщо чесно, то вже й почала сваритися з Євгеном, так звали мого чоловіка, казала, що він мужчина і має забезпечувати сім’ю гідно, а не шукати себе, а поки тривають пошуки, то ми з донечкою мали їсти хліб з водою, чи як. А щодо брата мого, то він також закінчив свій інститут, став архітектором. Я знала, що він вміє гарно креслити й малювати, але не думала, що це так знадобиться йому в житті. Він знайшов собі високооплачувану роботу, залишився жити у домі з мамою.
Невдовзі одружився, його жінкою стала донька начальника архітектури у нашому місті, непогано так прилаштувався браток, але я була рада за нього. Пройшло ще трохи часу і мама наша захворіла, у неї почали сильно боліти ноги й суглоби. Так сталося, що вставати самостійно їй не можна було. Якось Ігор попросив мене, вірніше запропонував, доглядати за матір’ю, а він у свою чергу буде давати мені деяку суму за це. Казав:- Я хочу, щоб було все справедливо, матір залишила хату мені, ти практично нічого не маєш, крім тієї батькової машини. Тим більше зараз знаю, яка в тебе ситуація з грішми. Мені звичайно, незручно було, але іншого виходу не бачила. Почала їздити, обходити маму за гроші, брат не хотів брати доглядальницю, хоча грошенята в нього були. Я приїжджала кожного дня, брала з собою дитину, маленьку Оксанку. Бо не мала на кого залишити. І якось дружина мого Ігорка почала прискіпуватися, мовляв:- Чому вона приїжджає з донькою, вони використовують додаткові комунікації, їдять у нас і ще й гроші за те отримують. Або нехай вона має менше або ми наймемо доглядальницю, без причепу, вона мала на увазі мою доню. Мені стало образливо, я й дійсно хотіла заробити й дитя не мала з ким залишити. А тут ще й ця ненормальна почала таке говорити. Не знаю, який вихід з цієї ситуації маємо знайти.
