Була я заміжньою двічі в своєму житті. Та так якось склалося, що обидва рази шлюб довго не проіснував. Першого разу чоловік пиячив, та й не склалося у нас. А другого – чоловік мене покинув через рік, як народився син Олексій. Я не хотіла бути сама, але постійні домашні клопоти, робота та виховання малечі зайняли весь мій вільний час. Можна сказати, що присвятила себе дитині.
Відпустити Олексія з-під материнського крила я була готова. Мати-матір’ю, але чоловіку потрібно свою сім’ю будувати, де буде своя господиня та свої правила. Десь, звичайно, надіялася, що житиме його сім’я хоча б в нашому місті. Проте разом з ними жити я б не хотіла. Можливо, це якраз настав би час для себе. Ділити побут з невісткою я б не планувала. Все життя свекрух уникала.
Син вивчився на інженера, почав працювати на невеличкому підприємстві і часто їздити у відрядження. Там він і зустрів дівчину, яка запала йому в серце.
Звичайно, стосунки на відстані, – це не легко. Весь свій вільний час вдома син просиджував в себе в кімнаті щебечучи по телефону з коханою. Я і не заважала, тільки раділо материнське серце, очікуючи знайомства з молодою невісткою.
Одного вечора Олексій сам завів мову за Тетяну. Мовляв, важко їм жити окремо і він хоче привезти її додому до нас. Більше того, сказав, що це його майбутня дружина. Що ж я могла відповісти сину? Звичайно, що я погодилася. Думаю, роззнайомимося, а потім, як Бог дасть.
За тиждень по Тетяниному приїзді вони й розписалися. Весілля не було. Посиділи ввечері та чай з тортом попили. У бідної дитини в цьому місті нікого знайомого та й не було.
Спершу все було добре. То я вечерю приготую, то Тетяна. Та згодом відмовилися молоді їсти мої страви, мовляв, у Тані дієта і Олексій її підтримує. Потім невістка стала робити зауваження, що я не так посуд протираю, що диван потрібно до іншої стіни обов’язково переставити, щоб флюїди затишку змогли огортати його саме в тому місті. Як виявилося, у неї алергія на орхідеї. А це ж мої улюблені вазони і в мене їх аж 14 в квартирі. Довелося всі знести в мою кімнату, а їм тут так мало світла. Мені теж стало світла бракувати у своєму ж домі.
А ще Таня терпіти не могла мого кавалера Сергія, однокласника, якого я років 20 не бачила, а в день весілля сина зустріла в магазині неподалік. Це знак, подумала я. У Олексія тепер своє життя, так тепер час мені і про себе подумати.
Почалися розмови, в яких Таня мене переконувала, що вона таких, як Сергій знає і, що йому тільки мої квадратні метри потрібні. Ніякі мої аргументи щодо того, що це моє життя і, що я Сергія добре знаю не переконували її.
І я запитала в Тані відверто, чи не думають вони з Олексієм на орендоване житло з’їжджати. Мовляв, бути хазяйкою на своїй території кожна жінка хоче. А то, можливо, Сергій скоро теж до нас переїде, так тут буде тіснувато.
І я пошкодувала за свої слова. Вона так на мене поглянула, наче я її ударила, розвернулася і пішла геть в свою кімнату. Через хвилин 10 мені син зателефонував з роботи і майже накричав, що я, мовляв, образила Таню, чому я їй не даю життя ще й виганяю.
Я була вражена, як ми одна одну не розумієм і, що мій син, наче зіпсований телефон, все бачить через Тетянині очі.
Бачу, що скоріше не Таня з Олексієм з’їде, а я піду проситися до Сергія жити. А жити в нього я б не хотіла, він живе з батьками. І знову я буду як неприкаяна без свого куточка, не маючи місця, для своїх орхідей.
