«Інвалідів кидати не можна!» – так і промовила моя дружина в день мого повернення з лікарні. Сказала, як відрізала, розвернулась та й пішла.
На разі, як вона вважала, кидати мене вже можна.
Ми були разом 5 років, але останні 3 роки були дуже тяжкими для нашої родини. Зі мною стався нещасний випадок, відпочиваючи з друзями на природі, я дуже невдало пірнув у ставок, і як результат – зламана шия та майже повний параліч кінцівок.
Мені тоді було 32, шанси стати на ноги та повністю реабілітуватися були, принаймні лікарі надію давали. Але ж, повірте, це були самі найтяжчі часи нашого подружнього життя.
Я був безпомічним, нервував, впадав в депресію, дружина постійно перебувала в стресі через мене та через нестачу коштів. Між нами часто виникали конфлікти, але їй вистачало терпіння витримувати весь цей тягар. І ось, рік тому, я почав потроху відновлюватися і мені призначили повторну операцію!
Нарешті мої сподівання справдяться!
Дружина теж була задоволена (мені дуже цього хотілося). Весь підготовчий період до операції вона дуже опікувалась мною, доглядала, як за маленькою дитиною. Було видно, що вона по-справжньому мене любить і бажає, щоб я скоріше став на ноги.
Я сподівався, що після операції все зміниться на краще. Все змінилося, але не сталося так, як гадалося.
Мені зробили операцію, все пройшло успішно. На 15 добу мене виписали з лікарні. Мене зустрічали батьки та друзі. Дружина гордо котила інвалідний візок.
Вдома був святковий обід, але гості довго не сиділи, бо мені було ще дуже важко. Батьки допомогли лягти у ліжко.
А дружина підходить до мене і мовить:
– Ну, все ж гаразд, тоді я піду вже.
Я нічого не зрозумів, думав вона в аптеку збігає.
– Ну, добре, йди.
Вона почала доставати свої речі і пакувати валізи. Я аж привстав з ліжка, спитав, що відбувається.
-Ти повинен зрозуміти мене, нам потрібно розлучитися.
У мене є мужчина. Я хотіла тобі все розповісти, але ти ж був безпомічним інвалідом. Як тебе бросити. Тому я і мовчала, хіба мало що з тобою може трапитися! А тепер ти видужуєш, так що я йду. Прощавай!
Я завмер і мовчки спостерігав, як вона збирається. Я не вірив, що це все по-справжньому.
Дружина мене кинула, це факт. Через два тижні мені прийшов виклик на засідання з приводу розлучення, спільного майна ми не мали, дітей не було. Все виявилось, дуже просто.
Я деякий час ще мав надію, що вона передумає. Але марно.
Потім я дізнався, що з коханцем вони разом вже 2 роки. Два роки кривди…
Ось так моя дружина порядно вела себе, поки я хворів, проте на все зважилася саме в день моєї виписки.
Розповідь Захарія М.
