З Мар’яною познайомився у досить важкий та скрутний тоді для мене час…Сталося так, що моя дружина п0мерла в автокатастрофі, а я залишився сам з чотирирічним сином. Мар’яна тоді мене дуже підтримала в цій страшній біді — в нас було багато спільного. Вона також сама виховувала доньку — її колишній чоловік дуже пив та бив її, тому його покинула.
Якось все швидко закрутилось та завертілося…І я зробив пропозицію Мар’яні. Тоді ще не розумів, чи це любов…Але вирішив, що горювати все життя не варто, синові потрібна родина та щасливий батько, а Мар’яна мені могла в цьому допомогти.
Наші діти дуже добре потоваришували. Донька Мар’яни — Аліна, була на три роки старша за мого синочка. Загалом життя почало налагоджуватися, наша родина була міцна та щаслива, але нещодавно Мар’яна звернулась до мене з претензією, яка мене дуже засмутила…
Дружина жаліється, що ніби не люблю її доньку і не сприймаю як рідну. Я так зовсім не вважаю! Аліна дуже хороша дівчинка, я відношусь до неї добре, у всьому підтримую та вислуховую. Синові та Аліні приділяю майже однакову увагу…Проте сприймати її як рідну не можу! Та й змушувати дівчинку називати себе батьком я також права не маю! На мою думку, та й на думку багатьох психологів, не потрібно чужій дитині заміняти рідного тата. Це зовсім не правильно!
Рідний біологічний батько, який би він не був, завжди залишиться для Аліни її татом! Я ж спробую стати для доньки Мар’яни хорошим другом та підтримкою.
