Нарешті через стільки часу я зміг стати поліцейським. Це була моя дитяча мрія, яка нарешті стала реальністю. Бувши дитиною, грався машинками та уявляв, що мій патруль затримує злодійку, якою була лялька моєї сестри.
Під час навчання я познайомився з одною з моїх майбутніх колег. Вона була на рік молодша за мене. Її запал одразу причарував мене, а ім’я цієї красуні було Олександра. Крім мрії, мені дісталась найкраща у світі жінка, яка згодом стала моєю дружиною.
На цей виклик ми їхали разом з рятувальниками. Виявилось, вибухнув газ у багатоповерхівці. На жаль, були постраждалі. Ми проводили підрахунок жителів, щоб дізнатись, хто міг залишитись. Поки інші служби розбирали завали, мені стало зрозуміло, що дитина одних з людей, які не врятувалися, перебувала у дитячому садочку. За дивним збігом обставин, обоє з батьків малюка перебували на час зловісного випадку вдома. Їх більше немає серед нас, а дівчинка продовжує чекати батьків, не розуміючи що сталося.
Моя дружина працювала разом зі мною в одному відділі. Саме їй наказали разом з лікарем і соціальним працівником доправити дитину в дитячий будинок. В кінці цього дня вона була розбитою. Олександра важко переживала події, які відбулися з нею сьогодні. Дівчинка, по яку вона приїхала, почала плакати та панікувати, адже не розуміла чому її забирають чужі для неї люди.
Дружина майже не спала цієї ночі. А на ранок сказала, що не залишить дівчинку в цьому місці. Я говорив їй, що не варто піддаватися емоціям, можливо, вона пожаліє про свій вибір, але тоді буде пізно. Проте Олександра була чітко усвідомлена і не збиралась полишати цю ідею.
У відділі колеги говорили про не професійність, моєї дружини. Що вона, мабуть, буде забирати кожну дитину з кожної надзвичайної події. Ще до нас дійшла інформація, що більше родичів у новоспеченої сироти немає.
Ми обговорили з Олександрою це питання. Вже на наступний день в дитячому будинку я вперше побачив Соню. Вона була перелякана і досі не розуміла, що сталося. Зі слів виховательки, дівчинка погано спала і харчувалась. Проте коли прийшла моя дружина настрій дитини різко змінився. Вона показувала Саші свої малюнки та розповідала як провела день. В ці хвилини я зрозумів, що не переживу, якщо Соня залишиться в цьому жахливому місці.
Вже з наступного дня ми почали оформляти папери на всиновлення. Олександра була надзвичайно рада цій події та організовувала кімнату для малечі. Вона купила новий одяг та іграшки. Соня ще довго звикала до нового помешкання. Можливо, колись ми розкажемо їй, яким чином вона потрапила у нашу сім’ю. А поки хай у неї буде безтурботне дитинство.
