Дитина не відповідає за гр1хи батьків

Мені було лише 18 років, коли я народила первістка. Чи була це бажана дитина? – Так: бажана і запланована.

Я познайомилася із батьком своєї дитини, коли мені було 16, йому 19. Це було кохання, яке, я вважала, на все життя. Кожен у такому віці вірить у вічне кохання.

Та все ж у нас були прекрасні романтичні стосунки. Всі навколо говорили, як мені пощастило, знайти такого хлопця та ще й у моєму юному віці.

І ось після двох років наших стосунків, він зробив мені пропозицію. Все було немов у казці, або як у мріях кожної дівчини. Безмежно радісно було побачити слова кохання, надруковані на китайській кулі у вигляді серця, яка нібито ненароком пролетіла повз вікно. Окрім того, Олег, на той момент уже наречений, заради такої великої мети зняв зі своїми друзями аматорську короткометражку про наше з ним кохання. Звучить неймовірно, правда?

Та щось таки пішло не так. Ще до того як ми зіграли весілля, Олег змінився. До сих пір не знаю, що ж трапилося. Можливо, він поспішив із рішенням про одруження, або злякався сімейного життя. Ми були ще дуже молоді.

Ні про що не здогадуючись, я радісна та щаслива організовувала наше весілля. Разом і подругами об’їхала все місто, у пошуках ідеального весільного плаття. І я таки його знайшла!

На крилах кохання та радості я поспішила до Олега на роботу. Тим більше, ми от-от повинні були їхати на дегустацію весільного торта. А далі все як у кіно. Звичайно, він не очікував, що приїду швидше, тому, зайшовши у його кабінет, я побачила Олега, а ще Марину, його співробітницю. Я ж кажу, все як у мелодрамі.

Звичайно, ні про яке весілля не могло йти і мови. Все змінилося вмить. Олег розбив мені серце, розтоптав наше кохання і це напередодні весілля! Ще донедавна всі заздрили моєму щастю, а тепер я щоразу слухала слова співчуття.

Можливо, стосунки з Олегом залишились би в минулому, досвідом у моєму житті, та виявилося, що я уже носила його дитину під серцем. Я довго не могла прийти до тями від такої новини. Олег ні про що не здогадувався.

Довго не думаючи, я вирішила зробити аборт. Та не змогла. Нехай дитина живе, вона не винна у гріхах свого батька.

Я уже змирилася із роллю самотньої матері, та все ще не могла забути зради свого нареченого. «Я не хочу цієї дитини» – перше, що почули лікарі, коли я народила свого сина. Я дивилася на первістка і бачила Олега. Він був точна копія свого батька.

Здавалося б народження дитини найщасливіший момент в житті кожної жінки, адже це поява маленької людини на світ. Я повинна була відчувати позитивні емоції: радість, задоволення і гордість за себе і свого малюка, проте не відчувала. Я бачила лише Олега, який мені зрадив, залишивши мене одну з дитиною на руках.

«Мені лише 18, у мене ще будуть діти» – ці думки заполонили мій розум у день, коли я вирішила залишити дитину у пологовому. Я не зможу бути матір’ю. Не зараз.

Можливо, у мені проснувся материнський інстинкт, але щось перемкнулося всередині мене. Це ж моя дитина! Моя кровинка, моє тіло і кров. Як можна залишити дитину чужим людям?

Ніхто так і не здогадався про мої думки, залишити дитину у пологовому – я нікому не розказала. Назвала сина Богдан. Зараз йому уже 5, а я найщасливіша мама у світі!

Оцініть статтю
Дитина не відповідає за гр1хи батьків