Ніколи не могла подумати, що коли- небудь буду мати такого зятя. Але життя розклало, як то кажуть, все по своїх місцях і треба було прийняти хоч і г1рку, зате правду. Я давно сиджу на пенсії. До того працювала у нашому місцевому відділі освіти, була там бухгалтером. Але час мій вже виходив і я розуміла, що рано чи пізно на моє місце прийде хтось інший. Так і сталося, замість мене пішла працювати донька моєї доброї колеги. Вона давно хотіла прилаштувати її до себе на роботу і так вийшло, що саме на мою посаду. Чесно, перші роки на пенсії реально не мала себе чим зайняти. Дачі у нас з чоловіком не було, жили у квартирі. А ви самі знаєте, яке життя на балконі, прибрав, зварив їсти і все. Ніякого заняття більше не було. Через два роки виходу на пенсію, пОмер мій коханий, Богдан, так звали мого чоловіка. Він мав цукрОвий д1абет і останнім часом вже дуже пОгано себе почував, от так і відійшОв від нас, назавжди. 8ажко було прийняти те, що я сама. Єдине тішило так це те, що були діточки й внуки.
У нас з Богданчиком було двоє дітей, синочок і донечка. Син у мене дуже заможній, має власний дім, хорошу роботу і дружину красуню. Їхній сім’ї можна хіба тільки позаздрити. Нещодавно невістка народила первістка. Такий хороший хлопчик і справжній красунчик, дуже на синка мого схожий. От інколи їжджу до них забавляти свого Данилка, так звали внучка. А от доня Наталія також вийшла заміж, проте не так успішно живе як Анатолій, так звали мого сина. Чоловік її працює на двох роботах, вони виховують дітей. Дітлахи, щоправда, вже великі, тому клопотів з ними вже менше. Якось Наталочка мені зателефонувала і запропонувала один раз в тиждень приходити до них і готувати їсти. Мовляв, вона завжди на роботі, Олег, так звали її чоловіка, також, а хлопці приходять зі школи й хочуть завжди смачно пообідати. Тому доня спитала мене чи я можу за окрему плату допомогти їй з приготування їжі.
Я собі так подумала, а й дійсно особливої роботи не маю, та й гроші до пенсії мені не помішали б. Щоправда, не хотіла дуже сильно брати в них якусь оплату, бо розуміла як важко трудяться, внуки підростають і потреби стають ще більшими. Але Наталка казала, що нічого задурно не хоче. От я і прийшла одного разу, наварила кваскового борщу, наліпила вареників, спекла смачну шарлотку. Все залишила на плиті і пішла додому. І тут чую ввечері дзвінок:- Мамо до нас краще більше не приходи, чоловік сказав, що гіршої їжи у світі ще не пробував. Мені стало ніяково і водночас образливо, адже я так старалася. А вийшло, що зятеві нічого не сподобалося. От нехай тепер шукають собі домогосподарку, яка буде брати шалені гроші за свої послуги й не факт, що приготує щось краще за мене.
