Сталося так, що Мар’янка, моя донечка, захворіла, тому я мусила її відвезти до лікарні. На таксі такі шалені гроші не хотілося витрачати, тому я пішла на зупинку, аби доїхати на маршрутці, тим більше вона під’їжджала прямо до центрального входу в лікарню.
Мар’янка слухняно йшла за мною. Я переживала, аби нормально доїхати й зайняти місце, але коли дійшла до зупинки, то засмутилася. Там вже стояла черга в 4 маршрутку. Ніхто навіть й не помітив, що я стояла з хворою дитиною.
Тут всі почали один за одним заходити в транспорт. Люди метушились та штовхалися. Якраз був такий час, коли всі поспішають на роботу, їх можна зрозуміти. Як я і думала — всі місця вже були зайняті. Трималась за поручень, а поруч донечка міцно стискала мою руку. Я стояла біля водія, тому він помітив, що Мар’янка має хворий вигляд. Інші пасажири навіть не думали запропонувати свою допомогу…
Тут маршрутка зупинилась. Водій встав з-за керма та звернувся до всіх людей, які були в маршрутці. Він попросив, аби мені звільнили місце в транспорті, інакше сам почне висаджувати людей з маршрутки. Якийсь хлопець поступився, і ми з донечкою нарешті всілися.
