Хочу поділитись історією, яка мене навчила десять разів перевіряти перед тим, як довіряти людям. Це трапилось зі мною ще 14 років тому. Тоді мої кар’єрні сходи різко піднялись вище і запропонували посаду директора одного з департаментів компанії, де я працювала, у столиці. Зарплатня дозволяла спокійно винаймати житло, не зважаючи на столичні ціни, а з урахуванням наших з чоловіком заощаджень, ми могли спокійно придбати своє житло через декільки років, як і зробили.
У Донецьку в нас залишилась квартира, ще батьківська, в якій ми жили. Продавати квартиру, де я з сестрою виросла, мені не дуже хотілось, тим паче ще й пам’ять про батьків. Сестра вже давно жила і працювала закордоном, тому їй вона потрібною не була теж. То ж ми з чоловіком порадились і вирішили здавати квартиру, якщо знайдемо бажаючих до переїзду.
І тут наша сусідка Марина сказала, що її сестра з чоловіком якраз вирішили переїхати з села неподалеку, в місто, щоб донька пішла в перший клас у хорошу міську гімназію, бо вони хочуть, щоб вона здобула гарну освіту і стала лікарем. Розхвалювала, яка в них зразкова сім’я, як душі не чають в дитині і навіть заради неї продають хату і ділянку в селі та переїжджають в місто тільки, щоб донечці було комфортно і добре.
Я тоді навіть зраділа, поділилась гарною новиною з чоловіком і ми одразу вирішили, що це підходящий для нас варіант. Адже сімейна пара з дитиною ні шуміти, ні збирати гулянок не будуть, та і сусідку знаємо вже який рік, я навіть колись гуляла з нею в дитинстві. Тому вирішили, що на наступний день з’ясуємо всі питання з документами, так як від’їзд був запланований вже через 4 дні.
Через 2 місяці життя у столиці мені прийшов лист з викликом до відділення поліції вдома, в Донецьку. Як виявилось, наші квартиранти влаштували у квартирі бізнес, до того ж нелегальний. Відкрили “точку”, де збували неякісний дешевий самогон та наркотичні речовини. Дочку свою, до речі, відправили жити до батьків в село аж на Закарпатті.
Після таких новин, квартиру ми вирішили все-таки продати, а людям, навіть яких ніби знаєш півжиття, не довіряти більше без попередньої перевірки сказаного…