Історія, яка навчила мене недовірі до людей

Хочу поділитись історією, яка мене навчила десять разів перевіряти перед тим, як довіряти людям. Це трапилось зі мною ще 14 років тому. Тоді мої кар’єрні сходи різко піднялись вище і запропонували посаду директора одного з департаментів компанії, де я працювала, у столиці. Зарплатня дозволяла спокійно винаймати житло, не зважаючи на столичні ціни, а з урахуванням наших з чоловіком заощаджень, ми могли спокійно придбати своє житло через декільки років, як і зробили.

У Донецьку в нас залишилась квартира, ще батьківська, в якій ми жили. Продавати квартиру, де я з сестрою виросла, мені не дуже хотілось, тим паче ще й пам’ять про батьків. Сестра вже давно жила і працювала закордоном, тому їй вона потрібною не була теж. То ж ми з чоловіком порадились і вирішили здавати квартиру, якщо знайдемо бажаючих до переїзду.

І тут наша сусідка Марина сказала, що її сестра з чоловіком якраз вирішили переїхати з села неподалеку, в місто, щоб донька пішла в перший клас у хорошу міську гімназію, бо вони хочуть, щоб вона здобула гарну освіту і стала лікарем. Розхвалювала, яка в них зразкова сім’я, як душі не чають в дитині і навіть заради неї продають хату і ділянку в селі та переїжджають в місто тільки, щоб донечці було комфортно і добре.

Я тоді навіть зраділа, поділилась гарною новиною з чоловіком і ми одразу вирішили, що це підходящий для нас варіант. Адже сімейна пара з дитиною ні шуміти, ні збирати гулянок не будуть, та і сусідку знаємо вже який рік, я навіть колись гуляла з нею в дитинстві. Тому вирішили, що на наступний день з’ясуємо всі питання з документами, так як від’їзд був запланований вже через 4 дні.

Через 2 місяці життя у столиці мені прийшов лист з викликом до відділення поліції вдома, в Донецьку. Як виявилось, наші квартиранти влаштували у квартирі бізнес, до того ж нелегальний. Відкрили „точку”, де збували неякісний дешевий самогон та наркотичні речовини. Дочку свою, до речі, відправили жити до батьків в село аж на Закарпатті.

Після таких новин, квартиру ми вирішили все-таки продати, а людям, навіть яких ніби знаєш півжиття, не довіряти більше без попередньої перевірки сказаного…

Оцініть статтю
Історія, яка навчила мене недовірі до людей