Зі своїм першим чоловіком я розійшлася, коли нашій донечці було лише 3 рочки. Думаю, вона навіть не запам’ятала його обличчя. У той момент мені здавалося, що на цьому будь-які романтичні стосунки закінчено, я більше ніколи не знайду чоловіка свого серця та батька для своєї дитини, допоки не зустріла Івана.
Вперше я побачила свого майбутнього чоловіка на фотографії своєї подруги під час однієї із вечірок в честь їхнього спільного друга. Насправді перше думка, яка спливла у моїй голові, – це те, що чоловік дуже красивий, проте, скоріш за все, набагато за мене старший, навіщо мені такого (не признаю кохання із великою різницею у віці). Виявилося не все так погано, – різниця лише у 3 роки.
Подруга не довго думаючи, все розказала йому: і про мою симпатію, і про мене в загальному. Зовсім скоро Іван написав мені у соціальних мережах із пропозицією познайомитися. Так слово за слово і почалося наше листування, яке тривало понад місяць, допоки ми не зустрілися особисто у реальному житті.
Іван також виховував самостійно маленьку донечку, адже його колишня дружина, на жаль, не змогла подолати проблеми зі здоров’ям. Він мені здався дуже хорошим батьком, багато розказував про свою Софійку, а я, своєю чергою, про Мар’янку, мою дочку. Ми вирішили, що хочемо розвивати наші романтичні стосунки, тому не чекаючи довго, Іван переїхав жити до мене. Зовсім скоро чоловік запропонував узаконити наші відносити й ми одружилися. Оскільки квартира у мене велика, так і залишилися жити на моїй територія: я, Іван і двійко наших дітей.
Ось потім почалося щось дивне. Бувало так, що Іван приходив додому із подарунок лише для своєї дочки, про мою навіть не згадав. Або якось просинаюся зранку у вихідний день, а чоловік збирається разом із Софійкою гуляти, на морозиво та парк веселих розваг, а Мар’янка тихо стоїть у стороні та дивиться на мене сумними очима, адже її ніхто з собою не збирався брати. Я була шокована від такого! Іван увесь час розділяв дітей, а я ж то думала, що тепер це наші доньки, а не кожен сам за себе! Я вже не говорю про те, що коли дівчатка щось не могли поділити, Іван завжди ставав на сторону Софії, навіть якщо та була безпосереднім ініціатором сварки.
Не витримавши, у нас відбувалася серйозна розмова щодо цієї ситуації. Чоловік твердо заявив, що не має наміру забезпечувати мою дитину, хто знає, що буде потім, можливо, ми зовсім скоро розбіжимося кожен своєю дорогою, а Софійка залишиться з ним назавжди! Ось так! Тоді мені аж дар мови відняло. Як би ви вчинили у моєму випадку?
