Я любив Ліду більше за життя. Вона була моїм першим і останнім коханням. Хоч зараз у мене є дружина, проте почуття не ті що були з Лідою.
Ми познайомились в таборі. Цього року вже не дітлахи, а вожаті. Я з гордістю носив це звання і вже уявляв як буду показувати дітям різні гімнастичні вправи. Та раптом у нашу хатинку увійшла ще одна дівчина. В неї була довга русява коса і блакитні, як озерця в лісі очі. Мені наче подих перехопило, це дівчисько одразу запало мені в серце.
Я різними способами намагався сподобатись їй, але всі спроби були безуспішними. В кінці літа ми роз’їхались по домах і я думав, що більше її не зустріну.
Але фортуна була на моєму боці. Мене чекав вступ в технікум. Звідки я міг подумати, що доля зведе нас знову. Біля дошки з розкладом стояла вона, та сама дівчина, наче лісова мавка. Більше ми не розлучались ні на мить.
Ми зустрічались близько року. У Ліди став змінюватись настрій, вона перестала бути на себе схожа. Я був молодий і не міг зрозуміти, що відбувається. Одного разу я зустрів дуже близьку мені людину, хотів обговорити з нею, що хочу освідчитись коханій. Грошей у мене не було, але хотілось зробити це якнайкраще. Ліда побачила нас з нею та втекла. Вона так і не дізналась, що це моя рідна сестра.
Пройшло багато років. Я одружився, проте завжди пам’ятав перше кохання. Мій син закінчував школу. Вперше за весь час його навчання мені прийшлось прийти туди, на урочисту частину. Біля нього стояла його однокласниця, красуня з довгими русявими косами. На душі стало так тепло, наче пережив момент з табору заново, але зненацька до неї підійшла її мати.
Я не повірив своїм очам, це була – Ліда. Коса стала коротким волоссям з прожилками сивини, а обличчя було в дрібних зморшках. Проте це точно була вона. Підійшовши до неї я лиш промовив: “ Це була моя сестра, чому ти втекла?”
Ліда відповіла: “ Тому що була вагітна” – і вказала рукою на юнака який стояв біля машини.
