Коли була маленька, завжди думала, що я бажана та улюблена дитина. Здається, все було для мене: найкращі іграшки, свята, тато і мама, які щоразу разом зі мною відвідували парк веселих розваг, купуючи морозиво та повітряну кульку. І вся ця картина раптово розбилася на маленькі осколки пам’яті.
Батько нас покинув, переїхав кудись далеко, навіть не знаю куди саме, мати ніколи не розказувала, лише була дуже зла на нього. Деякий час ми жили самі, а потім з’явився інший. Дядя Вітя дітей дуже любив. Проте хоч як би він не проявляв до мене зацікавлення, – я завжди відштовхувала його від себе. Одного разу мати підійшла до мене та поставила переді мною умову: або я приймаю нового тата, або назавжди покидаю цей дім.
Це так дивно: рідна матір ставить тобі умови, які суперечать твоїм бажанням. Здається, хто є більш близький за дочку? А ні, кожній жінці хочеться кохати та бути коханою. Наступного дня всі мої речі були зібрані. Чесно кажучи, хіба не варто спробувати познайомити нас ближче, допомогти мені адаптуватися до нового життя? Мати обрала легкий шлях – позбутися мене. Не знаю, як сприйняв це вітчим, але більше я з ними не жила.
Бабуся замінила мені всю сім’ю. Я любила її і навіть не хотіла більше бачити жінку, яку колись називала мамою. Можливо, моя дитяча психіка не змогла сприйняти зміни, проте в мені зовсім немає почуття провини за це. Наскільки знаю, у дяді Віті з мамою народився син, коли мені було приблизно 10 років. Я, до слова, так і ніколи не бачила його.
Пройшло чимало років, мені спокійно жилося у бабусі, коли раптом отримала повідомлення, що мій біологічний батько помер, а я отримала від нього доволі велику суму грошей, які він встиг накопичити на рахунку, за життя.
Напевно, бабуся проговорилася матері за спадок, адже вони все ще спілкувалися. Після того у моєму житті знову з’явилася та жінка. Вона раптом захотіла налагодити наші стосунки, повернути все як було колись. Ось як гроші впливають на людей. Звичайно, вона не отримала схвальної відповіді від мене. Взагалі не хочу підтримувати будь-який зв’язок із нею, ніколи не пробачу їй своє дитинство без матері. Хіба ж я не права?