Залишитися без підтримки, це, напевне, найважче, що може бути в житті. Але кожного дня себе переконую, що все зміниться і стане краще, поки що, результату не бачу ніякого. Я нещодавно вийшла заміж, ми з чоловіком недовго були разом, приблизно пів року, познайомилися ми на роботі, він працював консультантом у супермаркеті, а я звичайним касиром. Віталік, так звали мого чоловіка, був звичайним простим хлопцем. Він почав залицятися до мене, проводив після роботи додому, дарував багато квітів, ми часто ходили на вечері в кафе. І одного разу, Віталік зробив мені пропозицію, від якої я не могла, тай не хотіла відмовлятися. Він запропонував мені стати його дружиною. Ця вся церемонія проходила в нашому місцевому парку. Віталік запросив музикантів, відеооператора. Зробив красиву зону, для того, щоб ми могли посидіти за столком і випити трохи вина за наші заручини. Освідчення мого чоловіка не було сильно креативним, зате щирим і відвертим, за що, в принципі я його і полюбила, саме за ці дві риси характеру.
Згодом ми зіграли весілля, все було добре, ми продовжували працювати, разом у тому ж супермаркеті. Разом ходили на роботу, разом поверталися, все робили разом. Тут одного ранку, я попросила свою напарницю по роботі Іру, так вона називалася, мене підмінити, мені чомусь стало дуже погано. Іра погодилася, ми з нею дружили і намагалися допомагати одна одній, коли це було потрібно. Я пролежала вдома цілий день в ліжку, нудота і головний біль мене не покидали. Я попросила чоловіка, щоб зайшов після роботи в аптеку і купив тест на вагітність.
Я дізналася що вагітна. Спочатку Віталік дуже зрадів, тай я теж була задоволена, що нарешті стану мамою. Але якби ж ви знали, що було пізніше. Всю вагітність, чоловік допомагав мен,і навіть інколи готував їсти і купляв сам продукти. Коли народився наш син, ставлення Віталіка до сім’ї дуже змінилося. Він почав приходити пізно додому з роботи. Обманювати мене, що затримується на робочому місці, а насправді по розповідях Іри, моєї напарниці, він сидів в пивній з друзями, недалеко від супермаркету, в якому працював. Я постійно була з дитиною вдома, допомоги від чоловіка не було ніякої, він так і продовжував ставити на перше місце своїх друзів. Моя мама, весь час була зайнята, займалася тільки собою, на внука не звертала увагу, не хотіла мені допомогти. Не розуміла я, що коїться у моїй сім’ї. Мені було дуже важко з дитиною, я вимушена була робити все одна. Свекруха, яка казала, що найбільше очікує народження внука, виїхала взагалі за кордон, бо їй бачите, не вистачало на життя заробляти тут. Тай ще у мого чолвіка була молодша сестра, яка закінчувала якраз школу і хотіла вступати в університет. Батька у мого Віталіка не було, тому його мама вимушена була поїхати закордон, щоб дати можливість доньці здобути освіту. Виходить допомоги я ні від кого не отримувала. Згодом Віталік звільнився з роботи і ми жили за рахунок держави. Грошей було дуже мало, тому коли наш хлопчик підріс, я повернулася в супермаркет знову на посаду касира. Не знаю, як буде далі, але поки що мені дуже важко, утримувати всю сім’ю, тай ще й доглядати за дитиною і давати гроші чоловікові.
