Коли все ж таки не помилилася з вибором чоловіка.

Ми з моєю сестрою Анастасією були дуже дружніми. Нас, щоправда, виховували бабуся і дудусь, бо батьків не було. Колись давно вони п0мерли обоє від страшн0ї нeдуги. Спочатку тато, а матір не витримала так жити без нього і її теж невдовзі не стало. Бабця і дідо були вже старенькими. Дати особливо нічого нам не могли, їхньої пенсії вистачало на їжу і щоб заплатити комунальні послуги. От так ми й жили, уже в чотирнадцять років я пішла на свою першу роботу. Роздавала листівки рекламні по місту. А от Настя була молодшою на три роки тому ще нікуди не намагалася йти заробляти та їй і не дозволили б. Згодом закінчила школу, вступила до університету на державне навчання, дуже мріяла стати фармацевтом, от і наближалася до цієї мрії. Інститут був розташований поряд з домом, ми жили у великому місті, у квартирі. Я мешкала на початку навчання з бабою і дідом, а потім вирішила переїхати в гуртожиток, щоб їм було більше місця. Сестричка підросла також, вчитися особливо не хотіла, тому пішла одразу на роботу.

Невдовзі закінчила своє навчання. Вирішила працювати і зустріла кохану людину. Ми з Сергієм, так звали мого чоловіка, одружилися і пішли жити до його батьків. Бабусечка і дідусик ще трималися. Анастасія була біля них. Вона також зустріла хлопця. Але в неї не було все так гладко як у мене. Коли він дізнався, що Настюша чекає дитину, покинув її. А я з усіх сил намагалася підтримати сестру. От і прийшов час родів. Все ніби починалося добре, але, на жаль, моєї рідної кровинки не стало. Вона померла через сильну втрату крові. Дитя народилося здоровим і красивим. Це був хлопчик. Я довго не знала як розповісти чоловіку про своє намірення. Хотіла взяти дитину на виховання собі й не знала як про це сказати Сергійку. Але довго так тривати не могло, вже приходив час, коли малого віддають у дитбудинок або ж на всиновлення. От і наважилася. І ви знаєте такої відповіді не очікувала. Любий відповів:- От за що я тебе кохаю, так це за те, що в тебе добре серце. Звичайно, ми виховаємо цього козака і народимо ще йому до пари сестричку. Я рада, що коханий мене зрозумів, тепер у нас велика щаслива родина.

Оцініть статтю
Коли все ж таки не помилилася з вибором чоловіка.