Вирішили купити з дружиною квартиру, до сих пір жили в будинку, але Марго, так звали мою дружину, сказала що немає сили вже доглядати за домом, городом, наводити порядок у гаражі, одним словом, ми розуміли обоє, що біля приватного будинку, дійсно багато роботи, як і я, так і дружина зійшлися на думці, що будемо продавати будинок і купляти квартиру. Тим більше дітей у нас не було, і найближчим часом ми не планували народжувати, то квартира буде нам якраз виходом з цієї ситуації. Одразу обирали велику, простору, з достатньою кількістю квадратних метрів.
А історія ця вся почалася ось так. Я одружився дуже рано, в нас була любов, Люда, так звали мою першу дружину, була красунею, вміла готувати, ми проводили багато часу разом, кожного дня вирушали на різні прогулянки, як то кажуть, метелики в животі в нас були, до того часу, поки ми після одруження не переїхали жити до моєї тещі, у квартиру. Спочатку, Ганна Семенівна, мене сприйняла як хорошого сім’янина, люблячого чоловіка. Але з часом, вона так якби в один момент змінилася, почала нагадувати постійно за квартиру, за те як її чоловік, а він вже покійний, Людмили тата не стало ще коли моїй дружині було десять років, ну от почала нагадувати кожного дня за те, як її чоловіку дісталася ця квартра, як він важко заробляв на неї. Він колись часто їздив на заробітки, щоб купити сім’ї житло. Як залишав бідну Ганну Семенівну з дитиною на руках, щоб вони мали свій куточок. А тут я прийшов і зайняв її житлову площу. Я не розумів цих ненормальних дорікань тещі, вона ж на початку перед тим як я заселявся в цю квартиру, раділа що нарешті, ми з тобою будемо не одні, нарешті буде чоловіча рука в домі- так казала Ганна Семенівна. Але чомусь, свою думку вона різко змінила.
А найголовніше, що дружина моя перша, мене зовсім не підтримувала, в нас виникали часті сварки, через те, що ми не могли знайти спільну мову з тещею. Вона називала мене квартирантом. Це було нестерпно слухати. Я працював на двох роботах, приносив в дім їжу, розраховувався за комунальні послуги, Ганну Семенівну нічого не обходило, а в неї виявляється була ще совість, казати на мене квартирант, і виганяти з квартири. Якось я лежав з Людмилою у спальні, перед сном у нас почалася серйозна розмова, я висловий їй свою думку з приводу ситуації, яка склалася з її мамою і запропонував Люді з’їхати на знімне житло і жити щасливо вдвох, без тещі.
Моя Людмила дуже обурилася, сказала як це я маю жити на знімній квартирі, якщо в мене є своя, я не хочу. Потерпи мою маму і все буде- сказала Людмила. Я розумів, що я доросла людина і терпіти, через якусь квартиру, нікого не збираюся. На наступний день, я поставив перед фактом Людмилу або ми з’їжджаємо і починаємо нове життя вдвох, або ми розлучаємося. Довго я ще б так не витримав. Людмила навіть на секунду не задумалася і сказала, що ми розлучаємося, я був шокований, чому так, чому вона обрала свою маму, а не мене, я ж її чоловік, в нас сім’я. Але значить так мало статися.
Ми з Людою розлучилися. Я сам знайшов собі квартиру, знімну щоправда, але іншого виходу в мене не було. Згодом познайомився зі своєю майбутньою другою дружиною, звали її Надія. А це і справді, була моя надія на щасливе майбутнє. Надя моя мене в той час дуже підтримувала, згодом ми з’їхалися і почали разом жити. Я почав більше заробляти, Надя теж мала прибуткову роботу, от ми і вирішили, що досить жити на знімній квартирі, пора переїжджати . От і купили цей дім, який зараз намагаємося продати і купити квартиру.
В домі в нас все було красиво, ми зробили гарний ремонт, було два поверхи, місця достаньо, але всеодно чомусь ми так вирішили, що будемо купляти квартиру. Довго ми її не шукали, Надя купила газету з оголошеннями, де найперше я звернув увагу на квартиру, яку продавала моя теща, я подумав зразу, так вона буде моя, невже таке мого статися, що вона продаватиме квартиру, запитував я себе в думках. Одразу ж на наступний день, я направив дружину, щоб оглянула цю квартиру, сам поки не йшов, бо розумів, що теща в будь- який момент може передумати, а квартира у неї хороша, тай місце нормальне, близько до магазину і до зупинки. Надія моя оглянула цю квартиру, їй вона сподобалася і мені теж все підходило, тож ми почали думати над оформленням документів. Надя домовилася з Ганною Семенівною про укладення договору купівлі- продажу і вже на наступний день ми його оформили. Коли, Ганна Семенівна зі своєю донькою, а моєю колишньою дружиною, мене побачили, то шок з їхніх обличчь не сходив ще довго. Як так, я ж виганяла цього квартиранта, а він тепер сміє купляти в мене квартиру– казала Ганна Семенівна, але вже було пізно. Договір оформлено, квартира моя. От так, стається інколи, не знаєш, що тебе чекає, але людиною треба залишати завжди.
