Мою квартиру тато називає своєю, хоча дідусь подарував мені це житло. Не знаю, як мені бути. Історія починалася ось так. Я жила з батьками і дідусем довший час, у дідусевій квартирі. Дідусь, це батько мого тата. Дідусь дуже любив мене, я була в нього одна внучка. Він завжди зі мною грався, поки батьки були на роботі, допомагав мені у всьому. Було й таке, що вчив зі мною уроки і утішав мене, коли мене покинув перший хлопець. Він, можна сказати, замінював мені маму і тата. Батьки багато працювали, завжди мріяли заробити на власне житло, щоб з’їхати від дідуся і мати власне гніздечко. Я поки була маленькою, не розуміла наскільки важливо в цьому житті, мати власний дах над головою. Не жити в знімних квартирах і платити за це великі гроші. Так, ніби від серця відриваєш, ці кровно зароблені гроші, щоб віддати їх за оренду квартири. Це пізніше до мене дійшло. Коли ти можеш у своїй квартирі робити, що тобі заманеться. Переставляти меблі так, як хочеш ти, перефарбовувати свою кімнату кожного раз у різний колір, і розуміти так це твоє і ти можеш робити, що тобі заманеться. Запрошувати друзів, можеш жити в безладі або ідеальному порядку, і тобі ніхто за це не скаже ні слова.
Вийшло так, що мої батьки, так і назбирали грошей на своє житло. Але чомусь квартиру вони вже не хотіли, купили будинок. Ми туди переїхали. Мені подобалося, навколо природа, неподалік річка, свіже повітря. Мама дуже обожнювала садити город. От вийшов собі, зірвав свіженької цибульки, петрушечки, картоплі викопав своєї, не з супермаркету з різними нітратами. І все це було в нас. Мені подобалося так жити. У тата був власний гараж, про який він так давно мріяв. І на додачу ще й майстерня, де він міг вільно робити свої вироби з дерева. Мій батько, займався різбленням по дереву, цим і заробляв на життя, коли ми переїхали жити у приватний будинок. З роботи звільнився, бо було далеко доїжджати. Тай набридло йому вже працювати на когось, хотів зайнятися власною справою. Він ще виготовляв різні дерев’яні меблі і ви знаєте, попит був. Покупці його дуже нахвалювали і казали, що він майстер від Бога.
Мама продовжувала ходити на роботу. Вона була вчителька, тому хотіла вже допрацювати до пенсії і з чистою душею, покинути школу. Я виросла, вступила до університету. Мама казала:- Вступай в педагогічний, будеш мати завжди роботу. Але я не слухала і пішла вчитися на економіста і знаєте, зовсім про це не жалію. Університет закінчила з червоним диплом. Мені дуже легко все вдавалося і я ще й отримувала стипендію, що було немало важливо на той час. Адже я могла собі дозволити зняти квартиру, а не жити в гуртожитку. В квартирі, як не курути зручніше. Тай тихше, а не так як у гуртожитку, де елементарний реферат, щоб написати, треба було кудись ховатися, від того дикого шуму.
Я вийшла заміж. Ми з чоловіком продовжували жити на квартирі, яку я знімала ще під час навчання. Дідусь мій, почав сильно хворіти. В останні місяці його життя, я не покидала його. Він був дуже дорогою людиною для мене. І тут тато сказав, що дідусь, ще довго не протягне і треба щось вирішувати з його квартирою. Дідусь і сам добре знав, що квартиру він залишить мені, так і сталося. Дідусь подарував квартиру мені. Ми з чоловіком були дуже цьому раді. Але раді були тільки ми, але точно не мої батьки, особливо тато. Який казав, що це він посприяв тому, щоб дідуся квартира була моя, а по суті і його. Він завжди натякав на те, що це буцімто, його квартира. А я стала тільки приводом для того, щоб цю квартиру було кому залишити. І тут тато вирішує квартиру здавати в оренду. Ми з чоловіком у розпачі, ми хотіли переїхати вже в своє житло, нарешті. Планували собі, який ремонт там зробимо. А тут тато каже, що мовляв як вони з мамою проживуть на одну пенсію, їм потрібен додатковий дохід. А я з чоловіком можу жити й з ними. Я однозначно цього не хотіла. Ми з чоловіком хотіли жити окремо. І тепер не знаю як мені бути, чи сказати татові що це моє і я нікому не віддам цю квартиру. Чи все ж послухати тата і спробувувати пожити з батьками.
