Поверталась пізно з роботи, і помітила, як у дворі мого під’їзду хтось сидить. Спочатку подумала, що то бе3притульний, але коли пригледілась — маленька дівчинка. Вона сиділа, опустивши голову вниз, і плаkала. Я не розуміла, як в такий пізній час дитина може бути сама на вулиці? Куди взагалі дивляться батьки? Вирішила підійти до неї, бо мені стало її шк0да.
– Привіт, чого ти тут одна сидиш? Де твоя мама? – розмову вирішила почати досить обережно.
– В мене немає мами… – сказала дівчинка, а у мене щось закол0ло у грудях…
– А тато в тебе є?
– Є…- і дівчинка ще більше почала плаkати.
Мені стало дуже соромно, що я образила дівчинку – зовсім не хотіла цього зробити. Я лише думала розпитати, де вона живе, щоб відвести її до батьків…Але виходило в мене дуже погано… Аж раптом почула чийсь чоловічий крик.
– Оксана! Оксана бігом до дому! – кричав п’яний чоловік, його обличчя не могла розгледіти.
Дівчинка в цей момент затремтіла і підбігла до мене. Вона схопилась за мою руку і стала позаду. Мені в цей момент стало страшно, як і їй. Тоді зрозуміла, що то її батько.
– Ти хто така? А ну відійти звідси! Оксана, пішли до дому! – кричав цей алкоголік.
– Якщо ви не перестанете кричати, я викличу поліцію! – відповіла незнайомцю.
– Це моя дитина! Оксано, пішли!
Відчувала, як дівчинка все сильніше стискала мою руку. Зрозуміло, що йти вона не хотіла. Мені стало її шкода — я також колись була в такій ситуації як вона…
Росла у малозабезпеченій родині — батько з мамою випивали…Кожний вечір я слухала п’яні крики та скандали. Тоді мріяла лише про одне — чим швидше втекти від них. Так тоді й зробила…Зараз про це не шкодую — адже сама влаштувала собі життя.
Повернемось до ситуації з дівчинкою. Чоловік далі продовжував кричати, на підмогу до мене з сусіднього під’їзду вийшов чоловік, якому напевно також вже набридли крики посеред ночі. Нарешті батько Оксанки відчепився і поплентався п’яною ходою геть.
Спочатку не знала, що робити з цією дівчинкою, але перше, що варто було б зробити — заспокоїти крихітку. Оксанка здавалась вже не такою наляканою, як тоді.
– Ходімо до мене вечеряти? – запропонувала я новій “подружці”.
– Пішли… – тихо відповіла дівчинка.
І ми разом пішли до мене в мою квартиру. Я розумію, що це все дуже дивно виглядало, але залишити її з п’яним та неадекватним татком не могла, тому кращим варіантом було перебути ніч у мене, а зранку вирішити вже, як бути далі.
Дівчинка була дуже голодною. З’їла тоді дві порції. Дивилась на неї, і мені було дуже шкода це маля — чому в таких хороших дітей така важка доля? Ми трохи поговорили і дізналась багато про неї.
Мама її померла зовсім нещодавно, і батько запив, бо не зміг змиритись зі смертю жінки. Братиків та сестричок не мала. Тато дівчинки постійно лупцював її та ображав, тому вона часто тікала з дому…По її розмові я зрозуміла, що вона не хоче повертатись туди. Ще б пак, хто взагалі хотів би жити в таких умовах?!
Тоді вирішила, що зранку піду в поліцію, і повідомлю про жорстоке поводження до дитини. Нехай його позбавлять батьківських прав — дитина не заслуговує, щоб з неї так знущались.
Коли вкладала її спати, то побачила синці різної форми…Який жах…Як мені її було шкода…
Зробила все так, як і запланувала. Весь цей час Оксана була в мене, але згодом її віддали до дитячого будинку. Я відчувала свою провину, що не залишила дівчинку собі, але ж це не тваринка, яку можна просто собі забрати. Для того, щоб мені дозволили вдочерити цю крихітку я мала б бути заміжня. Але Оксанка не ображалась на мене, навпаки — вона була вдячна, що забрала її з того жахливого місця.
Майже кожного дня я навідувалась до дівчинки в дитячий будинок, бачила, як вона змінилась…Її очі знову наповнились щастям — тут вона знайшла друзів, дах над головою, не була голодною і не зазнавала жорстокості.
Невдовзі одна хороша родина взяла під опіку Оксанку. Я знала цих людей, вони проживали дуже близько від мого будинку і була рада, що саме ці люди вирішили вдочерити дівчинку — тепер я буду частенько її бачити.
