Щовечора, як після роботи заходжу в магазин дорогою додому бачу хлопчика, який прибирає територію біля магазину та на вході. Такий ввічливий хлопчина, привітається завжди, якщо зранку забіжу за кавою, то і гарного дня побажає.
Якось став свідком, як двоє однолітків сміялись з нього і казали, що нащо в школу ходити, якщо професію вже здобув собі. Малий не кричав у відповідь, не намагався помститись кривдникам, спокійно, навіть не глянувши у їх бік, сказав:
– Соромно не підмітати вулицю, а тинятись нею бездумно, поки можеш зробити маленьку частку великої справи. Ніколи мені з вами, я працюю.
Стало цікаво, що ж то в нього за велика справа. Я думав, хлопець накопичує на новий телефон, чи щось таке. Виявилось, в нього у 2015 загинув батько в АТО і тепер він після школи підпрацьовує, щоб жертвувати у фонд допомоги добровольцям на Сході України. Я потиснув руку малому і відчув гордість за хлопця та шалений сором за себе.
Така мала дитина робить таку велику справу. Тепер щомісяця роблю благодійні внески разом з Максимом.
